Про не стати своєю це реально дуже классна думка, я вже 11 років закордоном, в мене досить гарний рівень адаптації, але я Українка, і де б я не була, Українка. І так я люблю і Київ і Берлін, по різному, але частинка мого серця належить кожному з них. Ще досить допомогає вводити якісь місцеві звички які подобаються в буденне життя. А ще не треба любити, але треба поважати закони, правила та звичаї місця де ти живешь. Як на мене це дуже допомагає в адаптації
Дякую за відверте відео. Другий рік в Іспанії, потроху починаю адаптуватися. Перший рік пройшов дуже важко саме емоційно. Мене все дратувало, я бачила одні мінуси і постійно порівнювала з Україною, і це було не на користь Іспанії. Зараз вже легше, починаю помічати полюси, є багато речей які хочеться перенести і до нас додому. Але до сих пір мучить відчуття провини і подвійного життя. Після чудових , емоційних вихідних на морі чи в горах, настає відчуття сорому, що я можу собі це дозволити тут, а рідні і близькі зараз там, в небезпеці.
Перебуваючи в схожій ситуації, це відео стало для мене корисним та цікавим. Було багато ситуації які я теж пережила і це важливо зрозуміти, що не лише я одна проходжу через такий досвід. Також я відкрила для себе фразу "Дозволь собі бути початківцем", і будучи в чужій країні дуже важливо її усвідомити та зрозуміти. Можливо це теж буде комусь корисним☺
Дуже цікаво слухати Ваші думки та роздуми! Теж живу за кордоном, тому ця тема дуже актуальна. Дякую за те, що ділитесь своїми роздумами! Це справді дуже цінно!❤
Мені було цікаво, живучи за кордоном, ще шукати плюси в людях (іноземцях), якісь цікаві моменти в їхній поведінці, ментальності, щось, що відрізняє від нас, українців, і вчилась в них хорошим речам, тому, що мені подобалось в них. Це теж надзвичайно захоплююче) Як говорив Тарас Шевченко «Чужому научайтесь і свого не цурайтесь» 🥰
Я в еміграції трохи більше 1,5 року І от у мене було навпаки, перші місяці 4-5 було легко, цікаво, я була відкрита до країни, як турист. А потім щось сталось, внутрішньо перемкнуло і от більше року я все кочусь в кочусь вниз. Почала просто ненавидіти Німеччину, загубила свій сенс перебування тут і не можу, на грані вже. Дуже надіюсь, що цей стан пройде, причому сам, бо сил щось робити немає Дякую за відео ❤🙌
Дякую що поділились думками. Я в Іспанії дуже давно але в мене теж було це відчуття ще до війни, що в мене є власна ідентичність і що мені не треба кудись ще вливатись. А з новими технологіями це стало ще більш очевидно, що ми живемо саме в світі в першу чергу. До речі те що я досі не поміняла громадянство деяких українців дуже тут дивує 😅
Софія, Дякую вам за відео, та всім дівчатам за коментарі❤ є відчуття що ти не один. Така доля у нас українців, нам зараз всім важко, і тим хто в Україні залишився і всім хто емігрував. Але Україна переможе ворога, і ми кожен отримаємо перемогу над собою, своїми зусиллями (у вивченні мови, адаптації та зросту)💪🏼💫❤️
Дуже відгукується ваш досвід і думки з приводу адаптації. В березні 2024 буде рівно 5 років з моменту переїзду з України. Це для мене, правда, приблизно той, час , коли я можу себе назвати повністю адаптованою в країні. (Мова, робота, друзі, знайомі) для моїх дітей цей період був значно швидший, до 2 років, для чоловіка - довший через те, що він пізніше почав вчити мову і користувався англійською. І так, важливо знаходити плюси і не порівнювати👌
Софія, дякую за цей випуск, за ці ваші «підсумки» переживаю майже все те саме, тільки деякі моменти в мене ще на етапі сприйняття. Ніяк не можу заставити себе вчити іспанську, прям умовляю щодня і навіть починала займатися, але це який внутрішній протест. Сподіваюсь це найближчим часом пройде і я почну вчити мову. Також я тільки пару тижнів назад почала сприймати плюси, саме цікаве, що я їх бачила, але ніколи не говорила про них і це був майже дворічний етап несприйняття Іспанії. Щасти нам всім у адаптації 😊
Я народилася в Канаді. Знаю шлях новоприбулих лиш через своїх родичів. Мало про цю тему говорилася але ми все відчували що ми Українці що живимо в Канаді. Пригадую що Тато, коли повертався в Канаду з подорожі за кордон, поклони бив та цілував землю. Все казав що Канада найкраща країна на світі. Як діти, ми це не розуміли. Тепер краще розумію. Дякую що Ви природно, чесно ділитися своїм переживанням. Ваші зауваги можна пристосувати до всіляких випробувань.
Я для себе не знайшла причин залишатися. Шукаю віддалену роботу і повертаюся в Київ. Він відносно безпечний. (Тут варто зауважити, що в мене нема дітей, з ними, напевно, безпека сприймається по-іншому) Хоча подруга ось до Харкова повернулася - і також комфортно себе почуває. Була б в мене своя квартира в Україні, повернулася би ще рік тому. Для себе вирішила, що так, це був цікавий досвід занурення в іншу культуру, але навіщо я тут, якщо жити хочу в Україні?
Спасибо 🙏🏻 все это внутренняя работа. язык пока активно не могу себя заставить учить, внутренний протест продолжается, но раз в неделю хожу на курсы. А вот поиск плюсов уже начала, мне даже знакомая испанка сказала: ну вот, ты уже не ненавидишь Валенсию как год назад 😂
Наразі 7омий рік як я живу в Іспаніі. В мене були стадії, коли я ненавиділа цю країну, але зараз мені починає все подобатися. Ти починаєшь розуміти, як ця країна живе і працює і тобі це все починає подобатися і ти звикаєшь.
Для мене переїзд в нову країну виглядає майже як переїзд в нове місто або ж на іншу квартиру: ти маєш знайти свої певні ритуали, місця, щоб адаптуватися. А це можливо тільки з часом. Мабуть через те, що я багато переїжджала - спочатку з рідного містечка на навчання в місто, потім в інше місто на роботу, потім змінювала райони та квартири, роботи, для мене головне - мати свій куток. От як в кімнаті є мої речі, тоді я відчуваю себе вдома. Навіть якщо я в відпустці живу три дні в готелі)) Я своя в себе, правду ви кажете.
А мене як маму хвилює, яку самоідентифікацію матимуть мої діти, які з самого маличку зростатимуть у іншому середовищі, на скільки сильний вплив суспільства і чи не стане це певною прірвою між нами.
