Коли ця картина вийшла на екрани, відгуки були різні. Хтось захоплювався її химерністю, дехто ж - грою акторів. Комусь бридила її оригінальність і філософічність. Але байдужим фільм не залишив нікого. Читати на сайті: 24tv.ua/n900677
Це "українське, авторське, поетичне кіно," його час скінчився наприкінці 80-х, початку 90-х років минулого століття. Білше немає таких режисерів, сценаристів, акторів та інших митців, в умовах сучасної України. Це грандіозне явище у мистецтві відродженню не підлягає. Можливо, що навіть сучасний глядач не сприйме таке кіно. За радянських часів подібне кіно теж досить часто демонструвалося в напівпустих кінотеатрах. "Вавилон XX" - це певне виключення із загальної тенденції сприйняття мистецтва "поетичного кіно" кіноглядачами, в різні періоди розвитку суспільства.
Надзвичайно цікаво, дякую за блискучу розповідь, за чудових людей, за вірш, за любов до України, що й досі, мов Вавілон! Іван косив у Халеп'ї траву💪😍🌿🌿💙💛
Найцікавіше те, що абсолютна більшість сюжетів відзнаті у Витачеві, зокрема гора Коасуха, Городище, Окіп - це все Витачів. Старе кладовище на горі - це Коасуха. Це все не Халеп'я, а Витачів!
Взагалі серед радянського кіно багато шедеврів, це зараз гівно одне, так що не треба) Інша справа, що коментатори зі шкіри лізуть, щоб очорнити радянське минуле і це смішить))))
