Село і люди. Совок довбаний 49 

Загадала з "Лісової пісні" - "березу ти сестрою називаєш..." Я теж маю такий досвід, і не один, яблуня-циганка на городі, а ще зрізали 14 років тому черешню біля хати, бо вона дуже близько росла і загрожувала фундаменту і я досі сумую, як згадаю про неї. Хоча дерев багато, і різних, не бракує.

Добридень, а в моєї бабусі теж серед городу росло дерево, горіх, якщо не помиляюся. То ви мені своєю розповідю про ще нагадали. Той горіх теж шкода було спочатку зрізати, та й гойдалку були почепили на ньому. Але потім коріння заважало орати, тай зрізали

Я читаю ці розповіді про дерева і думаю, що вони, насправді, більше значення мають для нас, ніж ми думаєм. Шкода цих зрізаних дерев, шкода, що якість життя людей залежало від врожаю картоплі на маленькому городі

В мене це бабина груша. Колись розповім.

Ох, дякую, і за подяку бабусям - зворушена, хай з Богом спочивають бабусі, зараз, як ніколи, ціную те, що вони робили для онуків.

я радію, що в нас є постійні глядачі, і показуєм ми, все-таки, не багато, тому слухати - гарний варіант дізнатись наші спогади.

Дякую, що дивитесь інші наші відео, пані Наталка дуже багато робить, щоб розказати іноземцям про війну, і на цих відео тільки маленька частина її роботи. Через це у нас не завжди є час на записи Совка, на жаль.

дякую, що дивитесь!

Дякую за підтримку, дуже рада, що ви дивитесь наші відео, недавно була з сином у дивовижно прекрасному Кам'янці-Подільському, і тільки вчора думала, що хочеться знову туди. Як це - жити в місті, де стільки минулого з різних століть?

Воли? Ого, це треба ж, за колгоспів воли майже не використовувались, якось в колгоспі з ними не вміли.

Я ніколи досі не була в бабиному селі на Нікопольщині. Кілька разів збиралася, все не виходило.

​@@ukrainianreportгей гей воли, чого ж ви стали.. моя баба то співала

Наші прадіди і прабабусі мали інші імена, ніж ми, шкода, що це втрачено.

знаєте, ментальний розляд може бути причиною такої поведінки, і людина ніби розуміє, що так неправильно робити, але не може себе організувати на підтримання порядку. Оці ж документальні програми американські чи британськІ, як люди живуть в оточенні сміття - вони ж не вигадка, є такі люди, звісно. Додам, що якщо людина виховувалася б моєю бабусею, ніякі ментальні розлади не вплинули б на щоденне прибирання і суботнє грунтовне прибирання. Бо не було такої причини, яка могла б виправдати у очах бабусі немиту підлогу.

@@ukrainianreport ми спостерігали ту бабу в останні роки її життя. Що найдивніше, в неї навіть був чоловік. Але він був безсилий на неї вплинути. А город був доглянутий ідеально, це чоловік робив. Наскільки я зрозуміла, вона походила з більш заможної родини, а він з бідної, тому вона ставилась до нього зверхньо. Також вона потерпала від незагойних ран на ногах, які моя мама-лікар протягом літа майже загоювала своїм доглядом, але за решту року все знову погіршувалось.

Тут, як на мене, велика проблема, пов"язана з совковою каральною психіатрією, що люди не вважають за потрібне звертатись по допомогу в таких ситуаціях. А нехтування особистою гігієною - симптом психічних розладів.

В моєї бабусі була тьма тих хусточок. Кілька шовкових і крепдешинових- це не лише для свята, а коли йдеш в лікарню, на пошту і т.п. (кудись ''у люди'', а не пораться чи до сусідки зайти) А білих бавовняних чи жовтуватих шерстяних на кожен день, мабуть, штук 20. Люди працювали, бруднилися, але завжди намагались ходити в чистому одязі і спати на чистій білизні, хоча можливості митися щодня не було. Згадуючи село в 70-х, серед сусідів було більше тих, хто постійно чистив каструлі, виварював постіль, драяв підлогу і білив кімнати раз в рік чи два, ніж тих, хто жив досить неохайно.

@@user-ij3ws3ii7r так багато речей дійсно було необхідно, бо й прати щодня також не було часу. Особливо взимку мабуть майже не прали, хоч і мали менше господарських клопотів, бо де його висушити?

Лександра в нашому селі звались, а от було ім'я Сянька, то, думаю, могла бути і Олександра, і Оксана

я чула не раз від старих людей, як звичне слово, але це такі люди, які в селі жили все життя, і особливо не навчались, тобто розмовляли так, як їх колись навчили в родині.

Так, в мене є кулінарна книжка, дуже популярна в русскої імперії - репрінт видання 1901 року, там купа рецептів "по жидовски".

Прочитала вашу розповідь і подумала, як важко бути українкою, і тоді, і в двадцятому столітті, і зараз.

Які цікаві спогади, дякую!!!!

@@user-le7pb4qi8m Думаю, нашому народові ще пощастило в тому плані, що ми виявилися сильнішими за інші національності, які кацапи хотіли знищити. Маючи досвід спілкування, наприклад, із білорусами чи киримли, я зрозуміла, що нам, українцям, іще поталанило, бо завдяки силі спротиву нашого народу ми змогли зберегти себе набагато більше за інших. І зберігаємо сьогодні, навіть зараз, у цю страшну війну, зокрема і завдяки вашій команді, вашій титанічній праці, тому щиро дякую за це всім вам. Слухаючи ваші спогади й досвід, люди структурують та узагальнюють свої, розширюють власне сприйняття і навіть на багато речей дивляться під новим кутом, а це надзвичайно важливо для розуміння свого досвіду та й картини світу взагалі. Наприклад, я після випуску "совка" про Шевченка знайшла у себе видання "Кобзаря" 1947 року і більш пізні, почала саме читати книгу, просто читати, бо дійсно ніколи не робила цього по-справжньому, адже школа абсолютно не сприяє розумінню творів і бажанню їх читати, на жаль. Цікаво також порівняти вірші в різних виданнях, бо у виданні 47 року є примітки з посиланням на автограф, яких нема в пізніших. Та я б узагалі не додумалася зараз узятися перечитувати Шевченка, якби не ваш випуск, бо типу хто там чого не бачив, у школі щороку читали))). Але зараз, у цьому історичному часі і в іншому віці - та це ж зовсім інші твори! І так, Шевченко ненавидів москалів🤣! Але ж хіба хоч якийсь учитель наважився б звернути увагу дитини на цю деталь? І на безліч іншого, що написано прямим текстом, але не вписувалося в шкільну програму. Та й чи могла дитина по-справжньому зрозуміти ті твори? І здавалася наша література нудною, нецікавою, як примітивний кривенький ескіз. А вкупі зі стереотипом зверхнього ставлення в суспільстві до всього українського це робило свою справу. Тому й собі хочу звернутися до тих, хто прочитає мій коментар: читайте наших класиків, а також наших письменників початку 20 століття, бо вони взагалі невідомі багатьом із нас. Просто читайте, бо тут і зараз, кожен у своєму віці, ви точно зробите для себе якісь відкриття, а це ж суперцікаво!

@@NatalkaZubar Дякую всім вам за таку важливу роботу!

Книжку Шелеста?

Чи можливо то посилання якесь у вас, а ютуб не показав?

@@ukrainianreport Василь Кук "Колгоспне рабство" Посилання в коментарях Yotube тре. :)

@@ukrainianreport Скинув в лічку.

З Куком в нас спеціальні стосунки в організації, ми зробиои з ним останні прижиттєві інтерв'ю.

калачики? чи інші?

@@ukrainianreport у селі напевне були і калачики. І фікус, якого довелося позбутись, бо виріс дуже великий. А вже на моїй пам'яті у Кривому Розі були всякі рослини. Незмінні алое, узумбарські фіалки, аспарагус уже мій, тоді були модні дзвіночки, які називались"нарядна нівєста" біленькі і "жених" синенькі

До речі, цих "жениха і "нівєсту" я побачилау вазонах на Кіпрі в монастирі Хрісороятісса. Аж дряпнуло по серцю

@@annamotuz4615 мама моя розповідала, що у них в хаті теж був фікус.

У всіх сільських хатах, які я пам'ятаю, були фікуси і "рози" - гібіскуси червоні грамофончики, не плутати з трояндами.

Вітаю! У вас були такі розмови з бабкою? Я з дитинства тільки знала, що хустка - це важливо, і потрібно мати багато хусток, але не встигла бабуся мені щось про це розказати.

В селі казали - кацапи. І до імені додавали: Валька кацапка, це як пожиттєвий вирок.