Дякую за цікаву розмову! Це з таких, яка залишає багато матеріалів для роздумів. На початку Софія каже, що почувається в невеликому місті вільно, бо в ньому розмірений ритм життя і багато часу на рефлексію. Я ніколи раніше не думала про свободу з цієї точки зору. Але ж це так влучно! Думаю тепер, чи достатньо вільно почуваюсь я. Щодо творів про жінок, то на думку спав “Камінний господар” Лесі Українки. Минулого року цей твір розбив мені кригу нечитання після початку повномасштабного вторгнення. На той момент я читала Лесю Українку востаннє в школі і раптом вона для мене з маленької хворої дівчинки, яка тужить за вишеньками-черешеньками перетворилась на грандіозну постать в українській літературі. Це історія Дон Жуана розказана жінками Донною Анною і Долорес. Дуже різними жінками, але посвоєму цікавими. Мені подобаються ці інтелектуальні вправи, коли перша реакція на багатьох Українчиних героїнь сучасно психологічна і ти такий думаєш: боже, дівчино, шо ти робиш! Відчепись від нього, займись своїм життям! І коли ця перша хвиля проходить - починаєш зазирати у глибини (і підглядати в критику), щоб побачити всю складність і симполічність цих персонажів. Люблю цей твір, бо його не нудно перечитували і щоразу від відкривається по-новому. Відчуваєш, що в ньому немає жодного зайвого слова, що все збалансовано, вивірено, викохано в думках. А ще я відчуваю, що мені ще рости і рости до розуміння драматургії Лесі Українки і це прекрасно мотивує читати більше!
Колись давно, перебуваючи в декретній відпустці, взялася перечитати "Лісову пісню". Перед цим читала у совєцькій школі за програмою укр. літератури. Пам'ятаю, що була така вражена від прочитаного твору, будучи вже жінкою 30 - ти років. Це було, як грім! Так, наша Леся - геніальна! Ми всі закорінені тут, це наша ментальність, спосіб сприйняття світу. Це наш ген, і це просто чудово!
Вітаємо, Софія обрала ваш коментар переможцем і хоче подарувати вам перевидання книжки "Жінки їхніх чоловіків" з підписом🥳 Напишіть, будь ласка, в особисті повідомлення на Інстаграм-сторінку книгарні СЕНС instagram.com/sens_kyiv/ для отримання виграшу.
Дякую, Анастасія і Софія, за фантастичну розмову! Я дивилася це відео зі штату Вашинтгтон. Два роки намагаюся зануритися в український контекст. Може тому що я з Северодонецьку, починала майже з нуля. З часом, завдяки RU-vid та сучасним блогерам типу Тетяни Микитенко та проєкту 'Ісландії' віднайшла подкаст 'Культ', 'Шалених Авторок', 'Читомо', тощо. Почала читати українських авторів, але поки що не натрапила на цікавий жіночій образ в тих небагатьох книжках українських авторів які я щойно прочитала. (Доречі, один з нещодавних літературних відкриттів для мене була 'Московіада' але там с жіночімі образами не дуже, хіба що в геніальній, на мій погляд, сцені де герой не допиті заговорив словами Лесі - 'ні, я живий, я буду вічно жити...'. Може Маріам з 'Одержимої' з її допитливостю і наполеглівістю? Завдяки 'Шаленим Авторкам' дізналася про Де Бовуар і Мердок. Прочитала Мердок 'Message To The Planet' англійською. Образ Франкі яка була змушена терпіти коханок чоловіка і з ними жити викликав в мені дуже неоднозначні ємоціі. Хотілося щоб вона його якось провчила чи помстилася. Трансіормація її відбувалася, вона дорослішала але все ж таки повної емансіпації, мені здалося, так і не відбулося. Бевуар вразила не жіночими образами а сама собою, як інтелектуалка. Це неімовірно наскільки вона освітчина! Ще, років три потому мене сильно вразила історія життя Katherine Graham, власниці Washington Post. В свої 45 років вона опинилася в ситуації коли її чоловік в стані ємоційної кризи застрелив себе залишивши Катрин з пятьма дітьми та ще й з усіма спавами і проблемами видавництва. Вона зуміла не тільки не втратити батькову спадщину а зуміла навпаки розширити і зміцнити її. Мадлен Олбрайт теж сильна жінка яка вражає тим що відмовилася бути другою статтю, доречі вона чеських коріннь. Ще раз дякую!
От наче хороша ідея взяти інтерв'ю в хорошої письменниці. Дуже люблю книжки Софії Андрухович, але слухати її - це прям боляче для вух, настільки їй важко формулювати свої думки вголос. Правду казала Наталка Ворожбит: "Якби я вміла усно формулювати, я б не стала письменницею". Вдихаю-видихаю і перемотую назад, щоб зрозуміти, що хотіла сказати Софія)
Дуже люблю ʼМаленьких жінокʼ. Як книгу, так і фільм. Історія дорослішання і усвідомлення себе у сімʼї та світі в складні історичні періоди. Головна героїня в кінці дуже змінилася і я бачу в ній себе.
Жіночі образи що торкаються мене і захоплюють завжди можна було описати цитатою С. Жадана (хоча що в житті не можна описати цитатою з Жадана?) « чому вона нічого не може згадати й звідки в неї всі ці знання? Якби наряд перевірив її кишені - хтось би точно отримав нове звання». Від цих образів, холодної полум‘яності, телесності, абсолютного спокою і влитісттю у природу всього живого мені паморочилося. В мене є теорія заснована на стародавніх фресках Богині-Матері, мовчущого божества (тепер нам мовчущого) первісних знань. Ті фрески несуть сенсовність спокою: дельфіни на хвилях, пшениця, прозорі блакитні води, образ жінки, в очах абсолютне розуміння створення - народження - продовження буття. Та невдовзі ці фрески змінилися на колісниці з чоловіками зі списами, биків та криваві бої. З‘явився Бог - чоловік. Ті знання були загублені (дехто вважає ніколи не знайдені). Та може треба пошукати по кишенях? Може ми дійсно забули та ось вони ці знання так близько й так далеко, в грудній клітині заклітченні венами і нервовими сполученнями. Заклітченнні страхами доторкнутись і непереборним бажанням це зробити. Мене захоплюють та не відпускають, чи скоріш змінюють мій генотип жінки які ці знання випромінюють. Всі ці жінки як образ первісної богині, як мовчущо-кричущі божества мають здатність перетворюватися. Вони не належать метаморфозам вони самі є метаморфози. Жодна з них не є безсмертною та всі вони здатні перероджуватися. Анна з «Непростих» Т. Прохасько, Орландо з «Орландо» В. Вульф. Щодо Анни, її народжень та смертей Т. Прохасько не раз наголошує на її особливому розумінні світу, її природньої філософії. Коли вона проєктувала Ялівець на свій смак, говориться, що вона нічого нового не придумала та насправді вона показала інше обличчя того що існує і від цього усвідомлення існування ще краще. Та й не могла ця поєднаність із світом не вражати мене такою своєю формою: « вона так уміла розуміти тварин, що могла ставати такою, як вони, і жити з тим чи іншим звіром, не викликаючи в нього неспокійного відчуття іншості.». Орландо мала два народження,Чоловіком та Жінкою. Її трьохсотрічне життя паничем а потім панянкою у маєтку Нол в Англії і усвідомлений вибір бути жінкою (що звісно поставило питання її праву володіння тим самим маєтком) мене вразили.Її міфологічне перетворення. Її думки. До того д вибір був таким органічним, що в цьому не можна не відчути того відгуку блакитної води, пшениці і пісень дельфінів. В цьому є таємничість. В цьому є сила. В цьому є спокій. У виборі бути жінкою чи в усвідомленні себе жінкою. Загалом «Орландо» це про буття жінкою або говорячи англійською - womanhood. І це про тілесність. Всі ті жіночі персонажі що справляють на мене враження абсолютно тілесні. Тілесність і метаморфозність як за моїми відчуттями характеризують Амадоку. Пам‘ять часто живе в тілі, в шрамах та западинах, в очах і венах. Амадока мене вразила бо здалася живим серцем вирваним у когось з грудей, ще б‘ється і мерехтить і несе по невидимих венах кров пам‘яті. Дуже дякую за цю розмову і можливість діалогу❤️🫂 поважаю вашу роботу й дякую Софії Андрухович.
Дякую за розмову! Особливо потішило, що пані Софія згадала оповідання Раймонда Карвера. Саме цього року відкрила для себе цього письменника і була неймовірно вражена! А щодо книг про жінок- то найбільше враження і перевідкриття останнього часу це «Царівна» Ольги Кобилянської. В підлітковому віці я зачитувалася романами Джейн Остін та сестер Бронте, а зовсім поруч була ось така куди більш смілива та випереджаюча свій час героїня «костюмованих» романів та фільмів, справжня рольова модель, яка до того ж розмовляє українською.
Цього року познайомилася з текстом Дубравки Уґрешич " Музей остаточної капітулції". Можу сказати, що наразі це мій улюблений текст про жінок, там є дуже багато щємких моментів про зв'язок між трьома поколіннями жінок у родині, про старість про забуття про самотність. Неймовірний текст.
Люблю Вірджинію Вулф за медитативні тексти й цікавих головних героїнь. Але в першу чергу заворожує стиль написання, хоча здогадуюсь, що це також заслуга перекладачів. Вдосконалюю англійську, щоб читати її в оригіналі. Дякую за цікаву зустріч, часом зупиняла відео, щоб обдумати сказане. Дуже цінні такі розмови.
Мені дуже сподобалась "Амадока": сюжет, мова, несподівані порівняння. Психологізм. Читала на одному диханні.Єдине, що трохи розчарувало, то стилістичні огріхи, на які натрапляла у тексті. Вже зараз все не згадаю, але, наприклад, вживання дієслова " розповсюджувати" там, де мало би бути " поширювати". Я думала, що ті, хто вичитують твір, звертають на все це увагу.
Дякую за інтерв’ю. Жоржі Амаду «Донна Флор і двоє її чоловіків» ця книжка просто неймовірний збірник найяскравіших жіночих образів пронизаних наскрізь магічним реалізмом, з одного боку затишним як муркотіння кішки а з іншого хижим і небезпечним… ех, без спойлерів і не опишеш 😊 Тут тоді і наївні закохані, і освіччені начитані, і деспотичні маніпуляторки, і темні богині жеририці любові і не тільки любові. От кілька цитат: «у суботу мене вже запросили на похорон». «Норміньє, сьогодні ж лише вівторок, як ти знаєш, що в суботу когось ховатимуть?» Ну а як інакше... хтось неодмінно помре з пʼятниці на суботу, щоб за вихідні можна було організувати пишні похорони». «От же ж хитра, сам чорт товкачем у ступі не влучить!» «Дона Флор багато чула про кав'яр - особливо про те, що грам його на вагу золота - і він їй сподобався, хоча й був не зовсім звичний на смак. Дона Норма, навпаки, скривилась і, сміючись, зауважила, що ій більше смакує шампанське (вона вже випила аж два келихи): - 0, в цьому напої й гірчинка, і цікавинка, і ще якась солодкава біда...»
Велика подяка за чудову розмову. Мала за честь познайомитися та поспілкуватися із Софією в Австрії, у Клагенфурті (може Ви пам'ятаєте цей чудовий вечір з Вами та Ігорем Померанцевим). Прекрасна акторка, чудова жінка. З уважністю слідкую за Вашою творчістю. З повагою, Юлія з Харкова/Клагенфурта
Глибоко(надчутливо) мені пульсуючий текст про жінок,де я відчула свою улюблену героїню -ліричну героіню текстів Інгеборг Бахман Це той самий тип інтелектуальної рефлексії ,який я люблю: психологічна стенограма свідомості та підсвідомості жінки,яка гостро і глибоко відчуває світ і яка є дитиною воєнної епохи з усією її травматичною та постравматичною екзистенцією, дитиною складних історичних вузлів,де плавиться пам`ять та ртутним стовпчиком вимірюється провина,дитиною всіх поствоєнних контекстів та просторів, і вимірює своє глибоко особистісне на тлі або крізь всі соціокультурні , філософські, історичні контексти Її героїня часто психологічно римується з героїнею «Польових досліджень з Укр сексу» О.Забужко,де я віднайшла свою улюблену Укр героїню -Українську інтелектуалку,яка рефлексує історичні, соціальні, культурні травми нашого укр суспільства крізь мікроскоп своїх особистих ментальних емоційних реакцій , через досвід кохання аналізує тонкощі української ідентичності ,створюючи картографію культурних,історичних,політичних впливів на нашу ідентичність Це героїня моєї мріі. Слідкую за її подорожами. Та шукаю цю героїню в усіх книжках нашої Укр літератури Як назвала Бахман О.Забужко «Інтелектуалка з гіпертрофованим відчуттям мови» Бахман всі свої теми і явища,які вивчає, тестує в лексичній лабораторії мови, «випробовує мову,якою можливо передати правду» Подобаються ті тематичні магістралі,якими рухалась Бахман ,її пошук правди,її глибока відвертість та сміливість в вивченні тем шаленого кохання/кохання,яке випалює,дружби, страху,насильства,провини ,чоловічого домінування,світу,який вбиває жінку,прірви тоталітарного спадку Часом це перетворює слова на багатозначні, багатоступеневі метафори, а інколи навіть на чуттєвоцентричеі ієрогліфи - і створюється ніби власна Бахманівська сенсографічна карта Всесвіту І я можу бачити і відчувати,як молекулярно Бахман відтворює цей жіночий космос І головним героєм її прози є -почуття на безкрайньому полі жіночої психіки,філігранне філософське осмислення найприхованіших,найтемніших,найпохмуріший найінтимніших закапелків та форм їх проявів Топографія почуттів Бахман глибоко описує невловиме в людських стосунках,дає йому голос Її письменницький діалог з Паулем Целаном-то Любов. P.S.Моя найбільша читацька МРІЯ-нове видання украінською найважливішого роману Бахман «Маліна»-це книжка,яку я розшукую по всіх букіністичний світах багато років.Та перевидання її п‘єс. «говорити через кордони, навіть якщо кордони проходять через кожне слово». «Чи вдалося мені зобразити геній любові, я не знаю…»(І.Б.) P.S.Дякую за надцікаву розмову. І окрема велика подяка Софії Андрухович за «Амадоку»-неймовірний роман-Лабораторію Пам`яті,мрію про екранізацію.
Дякую за чудове інтерв‘ю! Щодо текстів про жінок: чотири роки тому прочитала книги Елени Феранте “Моя геніальна подруга”, і ця історія про двох подруг досі залишається для мене найяскравішою. Дві неідеальні жінки живуть свої неідеальні життя, і несуть крізь нього свою неідеальну дружбу, яка тримається то на симпатії, то на ревнощах, то на заздрощах - але тримається міцніше, ніж їх стосунки з сім‘єю та чоловіками. Історія здалась дуже реальною, яка розкриває більше неприємних жіночих рис характеру, аніж приємних, але все одно, читаючи, глибоко симпатизуєш обом.
Дякую, було дуже приємно слухати і міркувати разом з вами.❤ Хотіла б відзначити твір Трейсі Шевальє "Дівчина з перловою сережкою" Мене вразило те, як авторка зуміла передати непросту історію дуже простими за структурою реченнями у тексті. Якісь глибокі сенси про честь і гідність, про чистоту і простоту, про велич і повсякденну дріб'язковість - усе це розумієш з тексту без зайвих запаморочливих водоспадів і словесних серпантинів. Щемлива історія простої дівчинки , яка стала музою для великого художника.
Дякую за неймовірне інтервʼю! Думаючи про мої улюблені тексти про жінок зі світової літератури, згадалося два. В першу чергу, це «Правила будинку сидру». Хоч твір написаний чоловіком, а головні герої теж - чоловіки, тут неабияку увагу приділяється жіночій репродуктивній функції, яка часто є прокляттям без права вибору. Інша книга - це «Віолета» Ісабель Альєнде. Захоплююча історія столітнього життя жінки в Латинській Америці, що піднімає безліч тем, в тому числі - фемінізм та домашнє насильство.
Дякую, було дуже цікаво та приємно послухати це інтерв'ю. Коли Софія розповідала про підлітковий вік і батьківську бібліотеку, то пригадала свій досвід читання у цьому віці. Із жіночих літературних образів, які мені тоді найбільше сподобались була Джейн Ейр Шарлоти Бронте і Консуело Жорж Санд. З тих пір, звісно, прочитала ще багато книг, але підліткові враження є найсильнішими, тому саме ці книги можу назвати своїми улюбленими текстами про жінок із світової літератури. Почала думати, чому саме вони і зрозуміла, що в коментарі на ютубі досить важко це пояснити, не вдаючись до банального, що це тексти про сильних і незалежних (наскільки це було можливо у їх час) жінок.
Дуже наповнене інтерв'ю, повністю поглинає увагу. Дякую за таку можливість. P.S. Мені подобається бачення жіночих характерів у Нечуя-Левицького, після "Хмар" не можу відірватися від його творів)
Жадібно читаю українських авторіів, радію, що друкуються. Амадоку читала, дякую Вам сильно, пані Софіє! Зі світової. Нещодавно Цирцею просчитала. Для мене важливо, ЯК написано, щоб і не відпускала, і робити паузи, порефлексувати. Це саме те. Мила, не відірватися. Я відпочила, легка, але глибока, і головна героїня - з дитинства не зраджує собі, дослухається до себе і світу і усвідомлює свою силу в своїй доброті, наполегливості і мудрості. Казка) «толлак інґеборґи» - це якась форма незбагненного кохання. Тонесенька книжка. Нічого зайвого. автор сказав все. Моє враження, як дочитала: що це було??? головний герой чоловік, толлак, але він не був би таким без неї. Не було би цієї книги без його інґеборґи. Читала повільно, «смакувала»
Розкішне інтерв’ю, година задоволення. Захотілось розправитись з своєю «читацькою чергою», щоб взятись нарешті за Амадоку. Також додаю до списку на прочитання Тоні Джадта. Дякую за цей відеоконтент, що надихає читати♥️
Одного разу випадково натрапила на Вас у особистих рекомендаціях ютюбу, і це було мов кохання з першого погляду. Пані Анастасіє, Ваш відповідальний підхід до проведення інтерв'ю, ставлення запитань та підбору гостей просто вражає та захоплює. Варто один раз побачити, і відірватися вже не можливо. Ви підіймаєте височенну планку для всіх інтерв'юерів нашої держави. Дякую Вам за безмежно якісний контент ♥
нещодавно прочитала "Excellent Women" авторки Barbara Pym. Книжка про різний тип жінок у повоєнній Великій Британії. Легко читається, з англійським гумором, цікаво спостерігати за думками і вчинками жінок того часу, неписані правила і їх порушення у суспільстві.
згадка про Еммануля Каррера роздратувала.. Це, напевно, найбільш русофільний французький автор.. Він роками намагається зрозуміти "вєлікую рускую душу", і 24 лютого 2022 року був... у Москві!! а після поверення ходив по французьким телеканалам і розповідав про "10 днів, які змінили Росію". Він НЕ підтримує вторгення, але оцей фокус на росіянах-бідосях, які потерпають від свого режиму, багато про нього говорить..
дужеееее красива картинка, естетичного задоволення від якої вже достатньо, щоб дивитись розмову, але тут ще й чудові жінки, яких слухаєш і отримуєш дозу їжі для роздумів💌💌💌
Дякую за чудову розмову! Для мене улюбленою книгою про жінок є «Віднесені вітром», де головна героїня якраз не є ідеальною, так само як і героїні Софії Андрухович, але дуже цікаво спостерігати за тим шляхом, який вона пройшла від капризної та інфантильної дочки заможного плантатора до сильної жінки, яка побудувала власну справу і на якій тримається не лише її власна родина, а й інші герої, яких, на відміну від Скарлетт, громадянська війна та інші суспільно-політичні зміни таки зламали. Для мене це історія про формування сильної особистості, якою, за уявленнями тогочасного суспільства, жінка не мала права бути, хоча обставини й диктували інакше. Це історія дорослішання та становлення особистості на фоні переломних історичних подій та соціально-політичних змін, яку я перечитувала кілька разів і кожного разу знаходила в ній для себе щось нове.
Улюблені тексти про жінок з номінаціями: "Веди свій плуг понад кістками мертвих" Токарчук, за зображення незручної для суспільства жінки "Ніби мене нема(є)" Дракуліч, за зображення безглуздості та жорстокості війни через жіночі очі "Доводи розсудку" Остін та "Джейн Ейр" Бронте, за зображення найцікавіших нецікавих персонажок "Вибір Софі" Стайрона, за зображення жінки, що мусить жити зі складним життєвим вибором "Тисяча сяючих сонць" Хоссейні і "Неаполітанський квартет" Ферранте, за найкраще зображення жіночої дружби
текст, в центрі якого жінка, вразив мене у традиційно дуже нетиповому для сильної жіночої присутності жанрі - фентезі. Там зазвичай усім заправляють чоловіки. Але от Брендон Сандерсон у своїй трилогії Mistborn ставить у центр потужну Вен (Vin англійською), і майстерно поєднує у ній ніжність, силу, талант та амбіції. Я радію, коли у фентезі з'являються такі сильні жіночі образи, бо цю літературу часто читають підлітки, як хлопці, так і дівчата, і наявність сильних прототипів дуже впливає на формування світогляду. Не лише чоловіки можуть бути героями!
Якщо обрати лиш одну авторку, то це була б Дафна дю Мор'є. Протягом історії, яку розповідає, авторка так викручує і перемелює своїх героїнь, щоб відкрити їх з іншої сторони, що зупинитись неможливо. І неважливо, чи це головна героїня, чи другорядна - завжди є оця жилка, яка пульсує, руйнує та перетворює героїнь.
Не завше постать жінки є ключовою фігурою у творі, особливо якщо письменник чоловік, особливо якщо написане до першої хвилі феміністичної революції. Але все ж таки найпрекрасніший персонаж жінки, для мене, описав Теодор Драйзер у своїй книзі '' Сестра Керрі''. Я захоплююсь жінками, які з нижчого класу, але з мрію на краще життя. Я захоплююсь жінкою, яка владна подбати про своє майбутнє, не дивлячись на темні сторони життя. Я в захваті, як жінка ладна критично оцінити ситуацію, знайти вихід і залишатися незалежною для себе. Найцікавішим було спостерігати, як вона - жінка, яка нічого не маючи на початку - піднялась до найвищого суспільства, вона зайняла найвигідніше положення в суспільстві і докладала зусиль, щоб творити. Але на противагу, її коханець, Джорж Герствуд, який народився зі статусом за пазухою і ложкою у роті, спустився по соціальній сходинці, навіть не поворухнувши пальцем, щоб щось змінити. І різність цінностей їх розлучило, він став баластом, він став ніким. Керрі стала моїм прототипом по життю - бо вона приклад того, що твоє минуле не визначає твого майбутнього. І ми маємо право мріяти, любити, романтизувати мудаків, помилятися, жити на повну, ставити цілі, вчитися на помилках, відстоювати свою думку і місце ''під сонцем'' і при всьому залишатися людиною.
Мені близький образ Скарлет О'Хара, яка пройшла через важкі випробування і це загартувало її характер. Дякую за прекрасне інтерв'ю, побільше б таких! Дуже цікаво слухати!❤❤❤
Ох, дякуємо! Ми працюємо над цим ❤️ ось, наприклад, свіженьке інтерв'ю з Іреною Карпою на каналі: ru-vid.com/video/%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B5%D0%BE-VHr0dCoRaYg.html
Цікаво, подивилась інтерв'ю через 7 місяців після виходу і саме перед цим замовила книгу, яку дарують в кінці за коментар. Твори Софії ще не читала, буду знайомиться. З інтерв'ю передчуваю, , що повинні сподобатись
Героїня роману Сільвії Плат "Під скляним ковпаком": дуже відгукнулися прийоми, завдяки яким було змальовано депресивний стан головної героїні. Все наче затягнуте липким туманом, події відбуваються ніби уві сні. Разом з тим мова роману дуже зрозуміла і сучасна (певно крутий переклад грає не останню роль). Потужно відгукується на рівні емоцій
Друзі, розкажіть про свої улюблені тексти про жінок зі світової літератури і чому саме. За найцікавіший коментар Софія Андрухович подарує підписаний примірник книжки «Жінки їхніх чоловіків. Старі люди» ❤
Вітаю. Взагалі здивував запит "улюблені тексти про жінок", тому що не поділяла для себе твори таким чином: про жінок чи про чоловіків. Але, якщо керуватися таким принципом, то це "Олівія Кіттеридж" та ін Елізабет Страут. "Род-Айленд Блюз" Фей Уелдон, "Чемпурадо для дружини мого чоловіка" Лаура Есківель. Це дуже різні історії, але вони про жінок, які мають мудрість сприймати людей такими як вони є. Вони не обов'язково готові вибачати, але визнають право на інакшість. Жінки в цих історіях самодостатні, а коли вони одні, то не одинокі, бо вони є у себе. Другу і третю з перерахованих книг читала давно, не певна, що є український переклад, але пам'ятаю, що це книги для "розумних дівчаток", які не бояться самоти.
Не знаю, чи можна вважати, що це книга про сильну жінку. Але вона відкрила мені очі. Це була книга "Хід королеви". Я зрозуміла, що якщо дівчинка розумна, це не означає, що вона має вести себе за всіма нормами і правилами етикету. Це нормально бути розумною, і при цьому жити повне життя: з алкоголем, випадковими коханцями і т.д.😅
Але ж це нормально, що деякі навіть найчудовіші книжки комусь не підходять. А може був невдалий час 🙏🏻 якщо є бажання, то дійсно варто ще раз спробувати зануритись в історії пана Юрія!
А щодо тексту про жінок, то першою спадає на гадку Ольга Токарчук та її "Останні історії": бо це текст про жінку у різних поколіннях (і тут досконало вибраний спосіб показати жіночий образ поколіннєво різним), розказаний із врахуванням контексту, історичної доби, території, соціальної традиції, релігійності, політичних умов. І разом з тим це особистісна, майстерно розказана оповідь, яка прихиляє до героїнь і ніжно зворушує. Прекрасний роман.
