У новому епізоді подкасту «Простими словами» Марк та Софія обговорюють способи прив’язаності, насильницькі методи виховання та спроби порозумітися зі своїми батьками та дітьми.
Йой, як я тебе розумію, в мене було то саме 😔 я ще в підлітковому віці дивилась багато трилерів, фільмів жахів для того щоб моє життя не здавалось таким кошмарним
З батьком не спілкуюся. Мені так легше. З мамою стосунки найкращі, коли живемо окремо, або знаходимось на відстані. Коли живемо разом, з'являється багато претензійного і образливого. Мій висновок, що дорослим дітям не можна жити з батьками. Навіть з кимось одним із батьків.
Все про мене. Маючи 4 дітей, я самотня... Працюю, працюю.. Тікаючи в працю, у вечері падаю без сил, роздратована , знесилена...відносини з старшими дітьми- просто 😢. Ніби розумію, і нічого не можу зробити. Подкаст супер. ❤ Потрібно навчитись полюбити себе.
Дякую! Цікаво і без оцього типування батьків як токсичних, їх підвиди і ай-яй-яй, що вони нам наробили. Просто, по-людськи зрозуміло і в той же час глибоко... дякую вам за таку роботу! ❤
Я слухала декілька різних випусків про стосунки батьків і дітей, довго рефлексувала на цю тему та вивільняла емоції. Довго усвідомлювала, що зі мною траплялося в дитинстві та важко переживала образу. А зараз, після цього вашого випуску, я відчула вивільнення образи, злості. Відчула розуміння та співчуття до батьків. Гадаю ви завершили цей мій не легкий шлях, я віддала "пошану") Дякую ❤🩹
Парадокс в тому, що діти, які виборюють право на те, щоб не бути ідеальними, вимагають в батьків ідеальності батьківства. І це наслідок "ідеалів", які вкладають в голови саме батьки. Виходить замкнене коло (чи то пак трикутник Карпмана). Той момент, коли я виросла, стала мамою і все "поняла". Багато чого вибачила, бо сама заганяла і заганяю себе в глухий кут, коли всі (включаючи мене) вимагають бути ідеальною мамою. Батьки теж люди, які стомоюються, вигоряють і часто не мають ресурсу щось пояснювати і повторювати по сто разів. Що намагаюся робити я - це і вибачатись, коли не права і не маніпулявати поняттям "старший - значить правий і розумніший".
В підлітковому віці «рятувалась» ночами без сну (майже свідомо, бо тоді мене ніхто не чіпав); і сном вдень; або максимальною відсутністю вдома; прогулюванням школи (хочаб тоді могла спокійно побути наодинці вдома); алкоголь; куріння; булімія; самопошкодження,; тренування до самовиснаження; і все одночасно. А, ще були експерименти з різними звичайними таблетками (читала побочки і передозування, і «заради цікавості» приймала по пластинці. Звичайно нічого не допомагало. Результат: тяжка депресія (як я зараз це розумію). Все ж єдине що відносно допомогло - довгоочікуваний переїзд за 500 км від батьків. Хоча справлятись з собою наодинці теж не вийшло. Знову «рятувалась» багатьма речами, про які навіть говорити не хочеться. На щастя, зараз лікуюсь: медикаменти + психотерапія + тематична література, подкасти, фільми + дитячі мультики + йога, біг, творчість (коли є ресурси). Тож дякую вам, Марку і Софія, за ваш подкаст. Зараз це значна частина мого справді рятівного набору ❤
Вітаю! ❤дякую вам за цей коментар, мені так хотілось би з вами познайомитися ближче. Мені не вистачає в оточені тих, хто розуміє і я шукаю на разі свої способи врятувати своє життя та вийти зі стану нікчемності. Якщо вам відгукнулось б трохи поспілкуватися - дайте знати. Дякую
Я в підлітковому віці аби забутися «розчинялася» в інших людях, своїй найкращій подрузі, своїй вчительці англійської, і тд. В цілому ці субʼєкти (обʼєкти ?)змінювалися час від часу. Також дивилася серіали, особливо «усі жінки відьми», уявляючи, що я одна з героїнь фільму. Тобто «вилітала» в іншу реальність.
Наревілааааась ...😞. І здавалось же ж ,що кожна людина нещасна по своєму - а виявляється що ні - що безліч таких, які відчувать те що й я.. що все це вже описано і можна зробити своє життя кращим і щасливішим! Дякую за вашу працю,🫶
Дякую! Якби раніше зрозуміла що моя спроможність бути зорошою мамою напряму залежить від турботи про себе - все життя було б інакшим.. та вірю, що не пізно ❤ Ще раз дякую- дуже важлива тема!
Дякую Вам за такий подкаст!! кайфую від музики на фоні 😍 стосунки з батьками особисто у мене дуже складні. Інструменти мого виховання були, як не дивно 😁😁😁😁 - почуття провини, сором, образи. Я зараз занадто багато чого пам'ятаю, коли мене присоромлювали, ображали, і це болісно. Звісно це впливає на моє спілкування з батьками зараз. Я потрохи вивільняю свої образи на них. І це не є ок. Я би хотіла від них подалі втекти, що я і зробила, але навіть будучі в іншій країні, мати продовжує драматично ображатись, і звісно я "не достойна" донька, бо не навідую її так часто як вона хоче, не телефоную кожен день. я повністю погоджуюсь з тим що зараз ми відзеркалюємо поведінку батьків у той період коли ми були маленькими. Але усе одно складно прийняти, коли батьки при кожній згадці про минулі їх факапи дуже ображаються, мама реве і кричить я ж була найдобрішою мамою, пам'ятаєш сусідня дівчинка казала - "яка у тебе добра мама". Типу це все сюр. Жодні діалоги не працюють. Я можу лише змиритись і відпустити. Що не так легко.
Зараз,на фоні війни, ми занурилися в історію , походження і культуру. Так от мені прийшла на думку такий логічний ланцюг. Виховання останніх поколінь - радянське, тобто росіянське, росіяни - це зброд різних орків, які не так давно розселилися на тих болотах і культури своєї не маючи, вони запохичували її усусідів, а найближчий сусід з найдовшим кордоном - Китай. А в Китаї тисячолітній імперський уклад з муштрою і покорою. Готова система і досить приємна для владирів. Може тому і ми були вимуштровані, ходили строєм і ніхто нашого бажання не питав.
Дякую за подкаст. Я спочатку тікав в світ фантазій. А потім познайомився з алкоголем. І "благополучно" пив близько 15 років. Батько рано помер. Батькам коли мене народили було 24 і 20 років відповідно. Сам став батьком в 23. Але зараз все більш меш ок, через усвідомлення на прийняття життя
Моя мама читала Спока, 10:20, але в цій книзі описано як "тренувати" дитину засинати та спати всю ніч, а цей сліп тренінг є надзвичайно травматичним досвідом. Тож, навіть ті батьки що читали Спока, все одно мають дітей що потребують не одного року психотерапії...
На жаль, навіть зараз, коли є дослідження про те як дитина переживає через те що мама не приходить на плач вночі, бо рівень кортизолу зашкалює навіть коли дитина перестає плакати (на третю чи яку там ніч), навіть після цих досліджень батьки і досі "тренують" дітей спати, як тваринок. Це жах
Ніяк, немає способу налагодити стосунки з двома нарцисами, які все життя знецінювали, піддавали насильству, висміювали, маніпулювали, заперечували алкоголізм батька і бачили в мені лише функцію. Єдиний спосіб зберегти хоч якісь стосунки - триматись від них подалі, що я 20 років успішно і робила. А зараз, через війну, змушена жити разом з матір'ю в іншій країні, щоденно та безуспішно шукаючи окреме житло. І я страшено шкодую, що взяла її з собою сюди, як би жахливо це не звучало і скільки б відчуття сорому і провини в мені ця думка не викликала. Я просто більше не можу.
Повністю розумію вас і співчуваю. Для мене насильство до дітей не має жодних виправдань. Ви відповідально поступили, хоч і це тепер на шкоду вам. І як на мене, вам не має бути соромно за такі думки, це адекватна реакція. Відгородитись від джерела травми (чи ретравматизації) - це напевно найкраще рішення для вас, і для вашого ментального здоров‘я. Бережіть себе! ❤️
Просто візьміть і поїдьте в іншемісце. Так зробила я з сином. Ми жили разом з моєю сестрою і мамою, дожилися до ручки. Я іх покинула, вернулася на захід України, вони лишилися там, за кордоном. Нічого страшного. Вони самі дадуть собі раду. Але чим скоріш ви розідетеся, тим більше чогось нормального ще можливо між вами залишиться
Якби це жахливо не звучало, але всі мої образи пройшли коли батьки пішли з життя. За пів року обох не стало... і зараз я можу говорити спокійно про те, що було, а завдяки таким розмовам, як в цьому подкасті розумію, що вони давали те і так як могли. Я теж робила такі ж самі помилки але я змогла опанувати себе і не йти по колу. Хоча мої діти мають претензії до мене і я намагаюсь пояснювати, що вчусь і роблю помилки і вибачаюсь перед ними. Мабуть це вічне питання батьків та дітей...
Олю, я вибачаюсь, що відійшла від контексту передачі. Тільки вмикнула ефір, а там ви в цій неймовірній кофтинці з сонечками!) В мене аж настрій підвищився! Чоловік мене так називає і такі самі сонечки шле в повідомленнях з Донбасу..(( Ще раз вибачаюсь, що не в тему.
Мені й в підлітковому віці й досі допомагає молитва. З підліткового віку для мене церква була як розширена сім'я. Зараз, не маючи помісної церкви яка відповідає тому як я бачу Євангеліє, поклоніння та душоопіку, мене частіше "накриває" емоційно й частіше почуваю себе самотньою
Колись з моїм батьком в мене були жахливі стосунки. Він мене дратував, визивав огиду, неповагу. Але я з цим справилася ща допомогою книги "5 мов любові". Я зрозуміла те, що він своєю деякою поведінкою шукав любові від інших. Тож мене попустило, я змякшилася над ним. І далі намагалася прийняти його таким, який він є, але лише на відстані. Я була єдиним хорошим співрозмовником, другом і підтримкою для нього до кінця його життя. Більше ні з ким в нього не було нормальних відносин, на жаль він помер в перший день війни.
Шановні автори, дякую за вашу роботу! Цікаво слухати вас! Та чи можливо додати в описі усі назви книг, фільмів, шоу і т.ін. на які ви посилаєтеся чи рекомендуєте? Булоб дуже підручно! 🙏 дякую заздалегідь
Ця виховна система , була у всьому світі завжди . Так , був перебор , але і ця система не є правильною , ми виховувались більш людяні, а зара егоїстичні особистості. Тепер діти на батьків заявляють в поліцію, тому що її заставляють прибирати , не дають гуляти тим що їм хочиться і цим порушують її права , подлвпили і це діти з нармальний сімей , бо там де це насильство є, де сім’ї не благополучні, діти на оборот , будуть мовчати та захищати своїх батьків . Парадокс .
Я царапала булавкою собі руки. Дерла лице. Душила себе. Моя мати досі дере до крові свої ступні, у батька комп.ігрова залежність. Зараз антидепресанти приймаю. Але все ще травмую себе, свою шкіру.
@@user-irina_jw95 тож вже) антидепресанти психіатр назначив. Психолог є раз на тиждень, онлайн-консультації безкоштовні. Усе не смертельно, просто складно. МРО.
Це жахливо. Але ви сильна людина! Бо це прекрасно, що ви робите зараз найкраще для себе (допомага спеціалістів і піклування про своє ментальне здоров’я). Впевнена вам раніше було нелегко, та напевно і зараз. Знаючи на власному досвіді, на жаль, працюючи з усіма травмами часом здається, що стає тільки гірше (я вперше за 10 років знову почала травмувати себе, після майже півроку терапії і АД). Розгрібати те все лайно з минулого тяжко, і ніби знову це переживаєш, знову, і знову, і знову. Але з‘являється хоча б розуміння власної поведінки і реакцій. І залишу вам мою улюблену цитату (люблю її повторювати, коли відчуває шо знову починає крити) з книги «Тіло веде лік»: «…пройти крізь ту темну ніч душі, яка неминуче буде на шляху до зцілення»❤ Ви молодець! Світлого майбутнього вам, і теперішнього теж))
Хочу також вам свою підтримку виразити. Не вистачає якогось чату спільного, аби могти одне одного підтримувати. ❤ Я теж на АД, хоча все трохи інакше все одно я ваш стан розумію і пишаюсь!
Софія, ви могли б написати назви фільмів, які ви радите, англійською? На жаль, українською не можу їх знайти в гуглі… Особливо той канадський зацікавив
Вітаю, так, звичайно. Дякую Марку що копнув :) Це канадською французською: Les invasions barbares, 2003 . Та інший американський "The Meyerowitz Stories (2017)
Це уйня повна😡 Бо питання не в тому, що в них було важке життя, а в тому, що вони ДОСІ ним живуть. Світ змінився, а вони ні. І багато хто з батьків навіть не хоче це усвідомлювати!!
