Перейти на УКРАЇНСЬКУ: як і навіщо? / ПАЛАЄ з користю 

я - українка, але народилася в раші. До 6 років жила на Сахаліні. Але в перший клас пішла в Києві. Ніколи не відчувала потребу в укр мові. Вважала її мовою села🤦‍♀️ а потім зустріла гідних викладачів, а потім пройшла через Революцію Гідності, коли мої співвітчизники гинули за майбутнє України, відділеної від раші. І я змогла! обрала свідомо українську. Було непросто перших пів року. Тепер вже 8-ий рік щасливо та задоволено україномовна. І найбільший кайф, що мої діти вже отримали українську мовну матрицю. Раніше я відмовилася від російської, бо самоідентифікувала себе як українку. А тепер російська мені бридка, ворожа та гидотна🤢🤬

Я живу у Харкові, після 24 повністю перейшов на українську, тепер я відчуваю як мої потреби складно задовольнити. Мені доводиться періодично вимагати від людей, щоб мене обслуговували українською, при тому що у нас є закон для цього, дратує, неймовірно!

Приїжджаючи зараз з Києва за речами до рідного Харкова, я у шоці... Геть усе російською 😩люди, які пережили руйнацію власних домівок та багато з них втратили і рідних - продовжують користуватися мовою російського загарбника. Я все життя розмовляла російською, навчалась також у російськомовній школі...навіть вчителька української мови на перерві спілкувалася з нами російською((( АЛЕ, зараз вже мені ніхто не зможе завадити йти вірним шляхом. Не дивлячись на численні помилки у спілкуванні, я намагаюся і щиро радію та підтримую тих, хто звертається до мене українською. Наче рідні люди серед чужих. Дівчата, дякую вам за таку працю.

Я з Одеси. Повністю перейшла на українську майже рік тому, в 21 рік. І спочатку було важко, особливо пояснювати знайомим "А пачєму?"🥲 Але зараз я просто чудово себе відчуваю. Я віднайшла і нарешті усвідомила свою ідентичність. Бо з дитинства я щиро любила все українське.. але чомусь говорила російською.. і їздила на олімпіади з рос.мови, літератури в школі😖 Я ніби і там і там.. Але нарешті всі пазлики склались, я українка, розмовляю українською. І може це прозвучить дивно.. але навіть самопочуття і самосприйняття змінилось, я відчуваю себе вільною, бо нарешті віднайшла Рідне💙💛

Я з Запоріжжя. У 1897 році в Російській Імперії пройшов перепис населення. Який показав, що в Катеринославській губерні (до якої тоді належало і сучасне Запоріжжя) 69% населення було україномовне. І не просто україномовне, а з власною південно-східною степовою говіркою. Пройшло 124 роки й через тотальну русифікацію зараз я позбавлений можливості чути свою рідну говірку, бо в кращому випадку я чую літературну українську. Ненавиджу зросійщення! Моя родина, моє оточення, моє навчання було виключно російськомовне. У 32 (2 роки тому) я досить легко перейшов на українську і розмовляв російською дуже рідко, якщо хтось попросить. В кінці вересня, коли росіяни обстріляли ракетами колону з авто які чекали можливості виїхати на ТОТ я вирішив, що годі та зараз я не перейду на російську, навіть якщо попросять. А після того, як вони ракетами зруйнували декілька цивільних багатоповерхівок, так тим паче. Я не хочу мати нічого спільного з росіянами. Зараз мені складно розмовляти російською, я кажу слова не замислюючись.

Мені підсрачник остаточний, на жаль, зробив мій друг з Португалії. Коли він запитав "чому люди в Україні розмовляють російською?!", і я відповіла "ну, роки окупації, бла-бла". Він щиро здивувався і спитав: "Ну, окей, але ж ви 30 років були не в окупації. У вас же є своя мова. І невже після того, що росія робить з вами зараз, українцям нормально спілкуватися російською?! Мовою, якою вас вбивають?! Поясни?! Що вам зараз заважає почати спілкуватися вашою мовою?!". Я не знайшла, що відповісти. Стало дуже соромно, бо зрозуміло, що всі аргументи розбиваються в нелогічність і меншовартість, яка була закладена навалою російської культури.

Я живу в Аргентині понад 10 років, сама з Одеси, з російкомовної родини. Декілька років тому усвідомила що майже непом'ятаю укрїнскої, тобто я її знаю але вона заархівувалась десь у пам'яті. Зараз дивлюсь ваші відео щодня щоб пригодати мову. Дуже дякую, за декілька місяців я почала міркувати и та бачити сни українською мовою, і це, живучи в іспаномовній країні

В понеділок в мене було перше побачення українською мовою- це було ахуєнно! Маю лайфхак- коли не можу згадати потрібне слово, замість російського вставляю англійське)

Дякую, дівчата за етер ! Я народилася за кордоном і ніколи не ходила в українську школу, а шеймінг отримую саме від російськомовних українців . Ви надихнули не кидати навчання і спілкуватися саме українською, не звертаючи уваги на помилки. Щиро дякую ! ❤

Я 31 рік свого життя говорила російською. Але вже років 10 читаю книги українською і це дуууже допомогло перейти на українську, вільно почати нею спілкуватися. І деколи, коли не можу знайти якусь книгу українською - це біда, російською не те. А от солов'їною читати - це насолоооода🤩

Мені 17 і я все життя говорила суржиком, бо жила на півдні. Соцмережі були на російській і в Інтернеті балакала російською, бо інші робили те саме. Після повномасштабного вторгнення, не одразу, але я повністю перейшла на українську в Інтернеті. На жаль, в побуті все ще говорю суржиком, але на російську з російськомовними не переходжу. Я залишаюся з суржиком. В думках говорю до себе на українській та в розмові намагаюся вживати більше українських слів, потроху витісняючи російські. Сподіваюсь, що скоро почну розмовляти українською

Згодна, що «лагідна українізація» це повна фігня 😃 Я з Миколаєва, народилась в російськомовній родині, жила в такому ж оточенні. У 2021му році переїхала до Львова, де у мене почалася за суб’єктивними відчуттями «жорстка українізація»: це незвичне середовище, до якого я не звикла (як Емма розповідає про бари в Києві), від чого фоновий стрес та бажання повернутися до Одеси. Я боялася спілкуватися українською, бо моя - костурбата та нульовий вокабуляр, але і російською рота не відкриєш (тут міфи про страшних бандерівців). Довелося заучувати фрази щоб сходити до кав‘ярні або зустріти кур‘єра, записатися до клініки тощо. За рік життя у Львові щось несвідомо змінилося, повномаштабне вторгнення я зустріла там же і все стало на свої місця. Перехід на українську зараз проходить легше після року стресу та адаптації. І це нормально. Я повільніше спілкуюся, добираю слова, перекладаю подумки. Але моя лінгвістична потреба вища за тимчасові незручності, своє майбутнє бачу виключно українською, не хочу навчати дітей російської ніколи.

"Яка лагідна українізація, якщо русифікація була з зубами, балістичними ракетами і міладзе". Як жеж я вас обожнюю!

Не кажіть будь ласка так. Російськомовні регіони. В Україні не має таких. Є зросійщені люди. В усіх регіонах країни є україномовні

І так, в Одеських школах російську перестали викладати тільки з цього навчального року.. і то в деяких його проводять як факультатив. Та я не певна, що його не повернуть А вчителі рос.мови в більшості своїй то жах..там такі ідеї і наративи, що їх не те, що не можна до дітей пускати, там з держ.зрадою межує

Живу в окупованому Криму, 2014 рік випав на моє дитинство (11 років) і поки нещодавно у моєму інфо просторі не почало з'являтися більше контента українською я навіть не розуміла як сильно за ці 8 років сумувала за цією мовою. Незважаючи на те, що у дитинстві говорила російською (як і моя сім'я), перший вивчений алфавіт був українським та до 2014 року я навчалася в україномовної школі. Тому зараз, поки не можу перейти на українську в побуті, намагаюсь переходити у соц мережах. Дякую за це відео

Я перейшла на українську, коли вже виїхала в Німеччину. Я просто зрозуміла, що будучи в трамваї, в магазині, в будь-якому публічному просторі, я хочу позиціонувати себе як українку, щоб не дай Боже місцева запропагандована русня не вирішила зі мною поспілкуватися. Я спілкуюся українською навіть вдома, бо саме ця побутова лексика дається найскладніше. При цьому моя мама і сестра відповідають мені російською. Не можу описати відчуття, коли людині в Кьольні відповідаєш українською - вона аж сяє і радіє, що зустріла свою україночку. Зараз я одночасно спілкуюся трьома мовами: українською, німецькою і англійською. У мене талант до мов, але все одно мозок кипів і тріскав перші 4 місяці. Зараз сестра говорить, що уві сні говорю українською😁 Я з Одеси, до речі. Дуже бішусь, коли одеситам дорікають за російську. Нас послідовно і довго зросійщували, і попри це ОНР в 2014 році свого часу не сталося. У нас дуже класна україномовна спільнота, і в школі й університеті у мене були класні викладачі української. І потужніший вишиванковий фест, де такі модні люди збиралися - вау!

Сильно обурилась, коли купила курс у Projector Ніби-то українська школа, онлайн вебінари українською, а лекції записані російською, зате з українськими субтитрами Йшов 9 місяць великої війни...Вони "не встигли" перезаписати лекції Від курсу відмовилась, потратила багато часу і нервів. Зворотнього зв'язку на своє обурення не отримала, окрім "дуже жаль" Не розумію, як досі це вважається нормою для багатьох, навіть в такі часи. Патамуша і так паймьотє

Є багато українців, які своє ім'я та прізвище в соц.мережах пишуть російською - скільки Елен, Александрів, Игорів, Ирин, прізвищ з російським закінченням -ская (хоч у паспотрі скоріш за все -ська). Людоньки, почніть українізацію зі свого профілю у фейсбуці.

мені 15, повністю перейшла на українську. дуже часто люди в моєму оточені ставлять мені запитання «а чи повністю ти перейшла?», «а навіщо?» «то ти тепер ніколи більше не будеш на рускам разговарівать?». ні, на 9 місяць великої війни я буду переходити на московську мову, ну що це за питання взагалі? як люди досі не зрозуміли на СКІЛЬКИ важлива мова. на мою думку, мова - одна з найсильніших зброй. це одна зі складових будь якої держави

Дуже потрібне відео, дякую. «Все навпаки» - це і моя думка, я полька яка обожнює українську і страждаю від того, особливо від наголосу :) Стосовно вживання української, я мрію, що прийде час, коли іноземка у Києві не почує «говорить по-русски вам будет легче 😤» (чому мені має бути легше???). Або коли іноземка хоче купити квашені помідори а продавщиця дивиться як на НЛО і каже «Т-О-М-А-Т-И». Або коли іноземка заходить до музею у центрі Києва і перше слово, яке чує (у державному музеї!) від персоналу є «здавствуйте»! Все у 2021 році :(. І це так сумно!

Я з Сімферополя, раніше намагалась говорити українською, але не завжди. Зараз перейшла на українську, і щаслива, що нарешті повернулась до коріння, бо моя прабабуся говорила українською

Я живу в Дніпропетровській області, працюю в магазині. На роботі ми всі розмовляємо українською. Дивує те, що кожного дня знаходиться хтось, хто запитує, чи нас примушують говорити українською. І ще ж ті, хто після привітань, кажуть - А тепер давайте російською. І так кожнісінький день! А знаєте з чого тішимося? До нас приходять люди, щоби поговорити українською. Кажуть, що з нами переходити на українську легше.

Кожен раз як я виїжджала поза межі своєї бульбашки (читай Львова), і попадала в Київ, в мене округлювались очі і ставало волосся дибки. Всі. Всі навколо говорили російською. В кращому випадку, почувши мою українську, переходили на неї. В гіршому, "ітак пайму". Часом, я ловила здивовані погляди людей з якими комунікувала. Мабуть, їх дивувала дівчина, що впевнено, голосно і розслаблено говорить українською мовою. І їй ніяк аж не соромно. І вона не має сільської говірки, над якою, чомусь, всі сміються. Та і розмовляє вона граматично правильно, говорить мудрі речі. То чого ж українською? І кожен раз, сідаючи в потяг в сторону свого Львова, я розслаблялась. Цей дивний київський світ, який я не розуміла, хоч вбий, залишався позаду. А я верталась в свою бульбашку, ніби моє місто, то вся Україна. Я боялась думати за майбутнє держави, коли в столиці над українською мовою сміються. Я не дозволялала собі навіть задумуватись над ситуацією на схід від Києва. І кожен раз моє серце боліло і кровило. Сподіваюсь, що коли наступного разу я приїду в Київ, українська мова лунатиме зі всіх сторін.

В мене така дивна родина. Бабуся з дідусем ще молодими отримали в Одесі квартиру і роботу по розподіленню. Дідусь з села з-під Мелітополя, бабуся з села на Донеччині, познайомилися у Львові в університеті. Так от дома вони говорили українською, а «на людях» тільки російською, так виховали мою маму і тітку. Мої мама і тітка своїх дітей, тобто мене і моїх братів-сестер виховували в такому ж стилі. Хоча обидві вийшли заміж за російськомовних. Коротше, у мене з дитинства тумблер в голові - вийшла на вулицю - русіш, дома - українською. Так від цього тумблера я майже позбавилася, інколи бувають відкати. А мої родичі - то ппц. І це якщо подумати так тупо: 50-60 років наша родина живе оттак, любить нашу мову, в бабусі шикарна бібліотека української літератури і переклади українською світової літератури. Але вона йде сьогодні в магазин і говорить російською з касиром, що звертається до неї українською.

Так круто - у вас сьогодні 100 тис і у Тані Микитенко 200, в один день 😊 Вітаю вас щиро і дякую за кожен ефір і за популяризацію читання 🤓❤️

Привіт! Дякую, за вашу працю, ви неймовірні і я радію, що у мене багато однодумців! Хочу поділись своїм досвідом… так сталось, що з війною я почала працювати в інформаційному центрі банку (гаряча лінія), на початку війни це було дуже складно емоційно. Трішки відійшовши від теми, скажу, що я з Волинської області і ніколись не вивчала рос. мову. Так ось, на початку війни близько 30% людей просили переходити мене на російську 😡 я, звісно, відмовляла, та у відповідь на мою відмову чула : «Дєвушка, а можна па-нармальнаму, па-рускі абєстіть, я нє панімаю етат ваш язик», «НУ Я ЖЕ ПРАСІЛ ТОЛЬКА ГА РУСКАМ! ПЄРЄКЛЮЧІТЄ НА НАРМАЛЬНАВА АПЄРАТОРА», «а квітень ето шо такоє, ну ви можетє нармальна абєстіть, а то я нє панімаю» - це лише кілька цитат, які відразу пригадались, були ще приниження і розповіді про мої обов’язки і про те, що як так, що я можу не знати цієї мови. Зараз мене це просто так злить, бо, бляха, чому я маю переходити??? Мені чужа ця мова, це мова ворожої країни, я її ніколи не вивчала і я, будучи українкою і живучи в Україні, маю знати москальську, а вони не можуть зрозуміти слово квітень.

Коли починають маніпулювати російськомовними захисниками, я відповідаю: " У захисника є певні привілегії, а ти тут до чого, ти ж не солдат?"

Підтримую! Я переїхала в Україну з расіі в 16 років і спочатку навіть не розуміла про що їдеться коли вмикала телевізор! Та сама «паляниця» не давалася мені майже 15 років, але наразі я маю п‘ятьох україномовних дітей завдяки чоловіку. Нажаль, глибоке усвідомлення прийшло лише після 24го лютого.

Подивилась зранку це відео і згідна на всі сто. Приходжу на роботу (візовий центр Канади) і буквально в перші години роботи, приходить за національністю не українець, але громадянство України. Для заповнення даних питаю: «Де ви народились?». Три звичних, простих слова. У відповідь: «не понімаю». Ну я працюю на Канаду, тому перепитую англійською. У відповідь «а можна па рускі» Я: «No».. Коротка історія, яка ніколи б не відбулась з німцями, французами, британцями, поляками, тому що в поважаючих себе країнах немає суспільного договору впродовж років, що російську мають розуміти і знати всі а українська - це наче факультатив у вільний час.

Для мене російська мова огидна. Я не можу її чути. Просто фізично не можу. Я дуже щаслива зустрічати людей, які переходять на українську і мене трясе від людей які продовжують говорити російською.

Мені 47 років і я корена киянка, яка до квітня 2022 року послуговувалась лише російською мовою. В моїй родині, школі, інституті,,безлічі курсів , друзі, робота, знайомі - тобто все ВСЕ оточення було зросійщене. Страшно усвідомити, що в Києві, столиці України було СОРОМНО говорити Рідною Мовою. Проте прокидатись ніколи не пізно. Великий Біль що такою ціною але ймовірно інакше було неможливо . Моя мова народилась всередені мене, мені було легко перейти (хоча не вивчала) бо це поклик Душі. Разом перейшов мій чоловік з яким ми разом 30 років. Перейшли наші дорослі діти. Потрохи батьки, яким 70 років починають вживати окремі слова і речення. Я почала вивчати справжню Історію України , проходжу різні курси і марафони з української мови. Перевела всі гаджети на мову, дивитись український контент в ютубі (так і знайшла Палає🔥❤️) в нас чудова свідома молодь. Для мене на часі. Для моєї родини на часі .Нарешті це на часі для нашій країни , бо це наше щасливе майбутнє.

є ще одни важливий мовний наратив, який був як мінімум в києві до 24 лютого. а саме, що "українська--це мова селюків" всюди, починаючи від університетів й закінчуючи роботою якщо ти україномовний, то на тебе косо дивились. особливо бісило коли проводив час в достатньо великій компанії і часто задавали питання типу " а звідти ти?", "чи тобі ок бути україномовним в києві" ітд. на співбесідах при прийомі на роботу взагалі жах, бо якщо спілкуєшся на укр, то не зможеш спілкуватись з клієнтами чи з колективом будуть проблеми. бо весь сервіс був російськомовним, а як наслідок колективи теж ставали російськомовними. і через подібне багато україномовних в києві зросійщувались. зараз наче стало краще P.S пробував замовити паперову "проблему спінози" за кілька днів після минулого книжкового клубу, але отримував дзвінки зі словами, що "хтось порадив цю книжку і все розкупили"

Теж додам свій приклад, але справа в тому, що я якраз з україномовного серодовища.Я поступила в Варшаву, на той час мені будо 17 р. і там познайомилася з дівчатами з Мелітополя, Донецька, білорускою і хлопцями з центральних обл. всі вони розмовляли російською. Я було одна україномовна і плавно почала розмовляти російською, піддалася (до того я не вміла і словниковий запас був бідний). хоча я негативно сприймала російськомовних українців. Батьки так собі це сприймали, через зуби, їм було обідно)) а я це аргументувала тим, що так треную свій мозок, щодня розмовляю 3 мовами. При тому я ніколи не споживала ру контент, не переварювала ні співаків, ні блогерів, ні акторів. Типу своє українське маю. перехід на російську (з знайомими), виправдовувала тим, що я за кордоном і в компанії з білорусами. І якось мені було з цим погано, що я ніби зраджую історію і предків. Після слів путі, росія закінчується там де і мова, я написала знайомим, що більше не буду спілкуватися російською, а з українцями в апріорі, це 100%. Просто розумію, як важлива чітка проукраїнська позиція і відстоювати українське.

Дякую дівчатам, що в 25 років мені пояснили, що виявляється, я все-таки маю право вимагати українську мову навколо себе❤ Протягом усього життя я відчувала утиск моїх мовних потреб, але я переконувала себе, що це зі мною щось не так, що просто так склалося і мені нічого не залишається, як змиритися з цим та підлаштовуватися під інших - розмовляти російською.

Шлях до моєї українізації почався десь у 1997-8 роках , тоді я ознайомився з творчістю Леся Подерв'янського, вийшли альбоми ВВ, і дали послухати касету Братів Гадюкіних "Було не любити", і якось став шукати україномовну музику і частіше став спілкуватися рідною мовою, ну а Вам , чарівні ведучі, я дуже дякую за контент.

І ще таке питання, скільки цим людям треба часу? Особливо людям в сфері обслуговування. Мовний закон уже більше 2 років як вступив в силу, чому я маю терпіти це. І якщо на вашу думку ми маєм бути лояльними , то скільки часу їм треба, рік два? Бо мені здається шо я і через років 20 буду чути цю саму пісню «я рускагаварящій, я учусь»

Ютуб гони срібну кнопку бистрааа. Вітаю вас з 100 000🎉 Показник що ваш контент важливий і потрібний

Моя історія переходу на українську мову банальна-це відбулося 24 лютого. І я, і мої батьки, і досить багато друзів перейшли на рідну мову. Перші пару місяців було важкувато. Не дивлячись на те, що я і читала українською багато до цього, і вся освіта була українською, постійно дивилася в словник) а через 3-4 місяці почала усвідомлювати, що думаю вже українською Нарешті відчуваю, що це моє❤ А за кордоном взагалі легко впізнати своїх. Українська-свої. Російська-навіть не витрачаю час на те, щоб дізнатися, звідки вони

Колись я запостила тред Рагулівни про те що "мати Український паспорт не дорівнює бути українцем", і мені прилетіло про те що я ділю українцев на правильних і неправильних. Але яяяяк я можу вважати українцями людей, які кажуть що "моя мама мне пєла колибельніє на русскам, а государство нє сдєлало НІЧЄГО что бьі мьі говорили на укрАинском", коли у той самий час коли забороняли російські канали ці ж самі люди казали "ну зачєм запрещать, пусть каждьій смотріт что хочєт, где нам тєпєрь хоккєй смотреть". І якось після того як на мене накинули це обвинувачення в розділенні українців, мені було аж фізично погано, бо я відчула якусь самотність(

Розмовляю чотирма мовами, живу в Польщі, усе життя розмовляю російською. Але я не розумію навіщо зараз, у період війни наші люди дойобуюця один до одного з приводу мови. Зараз, до цього і після цього будуть, на жаль, набагато більші проблеми, ніж те, що хтось не перейшов на українську. Вибачте, але якщо люди настільки хотіли підіймати нашу культуру і мову - треба було цим займатися ще після розвалу срср, а не після 24 лютого. А особливо огидно, коли від тебе відвертаються твої знайомі, або родичі, які навіть не мешкали в Україні на період початку та продовження війни. Бажати вивчати свою мову - це чудово, але хейтити усіх підряд за "мову загарбників" (почитайте скільки разів англомовні країни були загарбниками, чогось я не спостерігаю хейт до англійської), зважаючи на БІЛЬШ серьезні проблеми. Ти не стаєш святою людиною, змінивши мовлення на українське, я хочу щоб ця ілюзія зникла якомога швидше, бо подивіться хоча б на мерзотну поведінку людей із західної частини України по відношенню до тих, хто зі сходу і півдня. "Святі" україномовні, які ниють про те, що "понаприїзжали відбирати працю", хоча самі живуть и жирують. Досить, будь ласка, цієї чорно-білої точки зору.

Дорогі палашки, розумію та розділяю ваші переживання та емоції з приводу даної теми. На жаль, споглядаючи ситуацію "з глибини", тобто при спілкуванні в магазинах, установах, транспорті тощо (живу в Києві), з сумом констатую - дуже багато хто, м'яко кажучи, не спішить переходити на українську, а ввічливі прохання зробити це в сфері обслуговування часто сприймаються в діапазоні від "холодний презирливий погляд" до "а шо такоє, ви нє панімаєтє мєня?". Я сама виросла в російськомовному середовищі (Південь України), на українську перейшла років 10 тому - спочатку завдяки роботі, потім - усвідомивши, що так (і тільки так) просто має бути, бо я українка і живу в Україні. Серед друзів є такі ж, як я, є такі, що залишаються російськомовними "патамушта радной язик", а також тому, що соромляться неідеальної української. З усіма спілкуюся українською. Удома теж перейшли на українську, вже давно. Коли хочемо подивитися фільм, шукаємо з укр. субтитрами або озвучкою. Упевнені, що саме наше озвучування кіно та серіалів - найкраще. Зокрема, улюблений серіал "Друзі" можливо сприймати тільки з українським озвучанням, якось із цікавості глянули серію з російською - це просто відстій і халтура. Я дуже тішуся з того, що дочка (студентка) з одногрупниками спілкується виключно українською, хоча серед них багато хто зі Сходу України... Вірю, що переживемо всі складні часи, і колись згадуватимемо нашу вимушену російськомовність як пережиток страшного минулого)))

Дякую вам за ваші відео 💚 а загалом доречі, більшість українців суржикомовні, навіть в тотальної зросійщених областях. Але коли тобі з дитинства кажуть "гаваріть на нармальнам язьікє", "о апять сельская мова", "тьі чьто хахол" - звісно ж ти будеш уникати рідної мови та навіть суржику, ти будеш боятися, вважати українську недолугою, старою і непотрібною... Зараз я живу в Одесі . Перейти важко, коли навкруги російськомовні в основному, коли ти гуляєш по вулицям катериненським, махачкалинським, курським, живеш в суворовському районі... А ще твоя рідня, яка зараз втекла в нікчемчину і звідти ненавидить Україну і обожнює терористів, казала що ти "пєрєабулся"... Але ми переходимо як би важко не було) для мене це досягнення - але вже виходить відповідати українською на звертання російською)

Дівчата, останнім часов ваші відео дуже тихі, я викручую на пристрої гучність на повну і все одно приходиться прислухатися. Тобто якщо я на кухні, то оберу інший канал, бо вас я просто не чую. Будь ласка, зробіть щось з налаштуваннями звуку 🙏 Контент, як завжди, чудовий! Дякую за вашу працю ❤

Мені здається, що після 24 лютого вже всі мали б зрозуміти, чому українська мова важлива. Я 30 років говорила російською і дививулась, навіщо в школі так агресивно нам нав'язували українську. Але ракети і окупація виявились значно ефективнішим, ніж Олена Петрівна

Виріс у російськомовному оточенні та сам таким все життя був. Але було бажання це змінити. Давно вже, точно не пам'ятаю, але це було ще до 14го року, робив пару спроб перейти на українську мову, але кидав не знайшовши ніякої підтримки друзів/родичів. Тільки рік тому почав дійсно переходити на мову, і все ще у процесі. Найсумніше те, що саме родина мене гальмує у цій справі. Можливо через вік чи шо, їм важко зробити такий крок, я не знаю. Але мене дратує, що саме вдома я часто змушений переходити на російську мову, бо мені чомусь важко вести бесіду, якщо мій співрозмовник використовує не ту саму мову, що і я :/

Я з Дніпра. Перешла на українську 4 роки тому, до того вела соцмережі українською, листувалась та читала українською, фільми та музика україномовна або англомовна. Перші місяці добивало коли хтось з колег або знайомих, починал виправляти то як я вимовляю слова, або проскакують російські слова. а на початку таке було часто, при тому самі російською розмовляють, і оце одвічне "Я знаю украинский хорошо (контекст - краще за тебе), но не разговариваю что б не каверкать" при цьому навіть не намагається спробувати розмовляти українською. Зараз гуляючи містом чую як інші люди ромовляють українською, мами з дітками, підлітки, старші люди. Такий кайф, шкода що такою ціною. Ніколи не виправляю, коли чую що людина міксує чи робить помилки, бо у кожного свій шлях до української❤

Помилятися-це абсолютно нормально. Я навчалася в університеті в Італії. Так от, що я вам хочу сказати-просто величезний відсоток італійців говорить зі страшенними помилками і не використовує складні граматичні конструкції! А щодо кількості діалектів, які змінюються від села до села, то на цю тему можна говорити вічно)))) академічну італійську придумали, щоб об’єднати країну, в якій на мовному рівні не розуміли один одного! А щодо небажання переходити на українську, то на мою думку, у багатьох всередині сидить той нав’язаний меншовартісний і другосортними у порівнянні з росіянином, українець. Мабуть це важко подолати, але не неможливо.

Я, в 16 років переїхавши жити до гуртожитку з містечка на Вінничині, теж постійно чула виправлення наголосу в словах "буде" і "була". Памʼятаю, який в мене був шок 😅 а загалом, на весь наш потік, україньскою говорили лише діти з гуртожитку та всього кілька унікальних, як мені тоді здавалося, киян (КНУ ім. Шевченка). Не знаю як зараз, але 15 років тому вживати слово "ущємлєніє" можна було лише про україномовних дітей. Це і відчуття меншовартості, і спонукання постійне переходити на російську, і на насмішки над студентами, які цитуючи "першоджерело" не так говорили російською, досі памʼятаю цей смішок по аудиторії. Є велика надія, що все змінюється нарешті. А своє право на україньску я щодня відстоюю і до сьогодні. 7 років проживаючи за кордоном і змінивши 2 країни, я частіше всього зневірююсь в принциповості українців, ніж навпаки. Дякую, дівчата, як завжди дуже потрібний контент.

Це дуже абстрактний опис людей «які навчаються» . Ну от я наприклад дойобуюсь до людей які я точно знаю що не вивчають і не переходять на украінську мову , продовжують споживати рос контент, а коли їм треба украінською поговорити то просто паплюжать всі слова як азіров «бімби, підарунки і тд». Такі люди самі як «бімба» бо вони хочуть проскочити на цьому потягу «я вивчаю» а насправді чекають «кращих» для них часів коли можна назад повернутись в совок. До незнайомої людини я б не доібалась за помилки, намагається відповідати мені украінською і слава богу.

Російська зникне з нашого публічного простору тільки, коли відповідь на рос. слово чи фразу буде: - Я вас не розумію.

Як виявилось, дуже поширена маніпуляція з приводу мови від тих, хто не дуже хоче надавати свої послуги українською - "ми донатимо на ЗСУ". Недавно зіштовхнулась з цим, коли намагалась записатись на курси англійської в одній досить відомій школі (EnglishDom), а мені відповіли російською. Коли вказала їм на це, замість того щоб визнати, що затупили і зробили помилку (чи може свідомо так відповідають, незрозуміло) почали виправдовуватись донатами, говорити, що я "ображаю" школу, і на додачу до всього - звинувачувати в тому, що я не в Україні, а тому не маю права висловлювати свою думку. Там була ще купа образ, не хочеться переказувати, але скріни не горять в будь якому випадку.

Привіт з Білої Церкви, де "ходе, робе, виводе"😁 І ніц з тим не вдієш🤭

Дівчатка, ваш контент як завжди максимально корисний та важливий❤хай квітне український ютуб🌻🌻🌻

Вітаю зі 100 тисячами🎉 Дякую за вашу роботу💚

Дякую, дівчата! Я на українську повністю перейшла лише у квітні, коли через війну переїхала до Праги. І тут, на чужині, де так багато росіян, дуже важливим став цей фактор, який дуже просто і зрозуміло показує, хто є свій, а хто чужий. Дуже хотілося б, щоб наше суспільство вдома, в Харкові, коли переможемо і повернуся, підтримувало українців в їх спробах перейти і залишитися українською, а не саботувало.

Надзвичайна зачіска у Емми ❤Що подумалось: мій сусід - Польща ,я розумію , що менше нас ополячували ніж іншу частину зросійщували, але мені в голову не приходить говорити польською , вимагати , щоб до мене говорили польською, але може бути та ж сама аналогія, . Значна частина України на чолі з Бандерою почали боротьбу з поляками , тому у моїх предків і у мене це причина не розмовляти мовою Будь якої імперії . Чому зросійщені так опираються, то може не такі невинні, а їх вибір, і якщо це їх вибір то нехай ідуть , або приймуть Україну у всьому її прояві.

А я з українськомовної сім'ї зараз намагаюсь знову говорити українською.. Бо теж зросійщилась протягом свого життя І дуже бісить коли люди які зараз вчать українську, говорять "оо, нам важко, це не так як вирости в родині де батьки говорять українською, їм не треба прикладати зусиль зараз щоб нормально говорити" люди, ви собі не уявляєте навіть. Я будучи дитиною буквально боялась заговорити українською в автобусі чи в магазині. Бо в кращому випадку ти будеш "смішною селючкою" якщо не нарвешся на хамство чи приниження. Мабуть не у всіх так, але я зірвала джек-пот)) бути вразливою групою в дитинстві/юності спілкуючись українською в зросійщеному середовищі. І робити великі зусилля щоб знову бути собою зараз

Ахахаха, бУла і будЕ це прямо залетіло в саме серце, хоча я з Вінниці, ми теж так говоримо😆 Пам'ятаю як моя приятелька з Житомирщини підколювала мене з тим будЕш, хоча сама при тому говорила єсти замість їсти і сідєв замість сидів😁 А ще у нас кажуть тудою і сюдою, я усвідомлюю який це треш і спотворення слів, але мені норм вживати саме так, це наче частинка мене, хай навіть і граматично неправильна😇 Ми всі люди, при чому не ідеальні, головне, що спілкуємося українською і усвідомлюємо чому і для чого ми це робимо💛💙

Мене теж не оминуло зросійщення((( Сама з Севастополя, з російськомовної родини, всі 11 класів вчилася у виключно російськомовних школах, з 4-8 уроками рос мови і літератури на тиждень. В Севастополі взагалі такі «нацисти», що аж одна україномовна школа на все місто була, на жаль, не моя…. Після окупації переїхала і випускалася теж з російськомовної школи (тоді це сприймалося як компроміс і полегшена адаптація, через те, що випускний клас і всі ці іспити…) Зате універ був найбільш бандерівським 🔥 Перейшла на українську за власним бажанням кілька років тому, коли зрозуміла, що немає сенсу чекати, що хтось розбудує твою країну за тебе - треба починати з себе. При чому мені нормально, що вся родина розмовляє переважно російською. І якщо до мене звертається російською, якщо я знаю, що ці люди розуміють українську, чисто заради їхнього комфорту я ніколи на російську не перейду - тут або українська, або англійська. Це моя позиція, і вона повинна або бути твердою, або не бути взагалі. Як казала одна незабутня викладачка в університеті: «Державні кордони проходять там, де пролягають мовні кордони». Довго не могла зрозуміти, чому їй так боліло за мову, і чому вона нам всім її так пропагувала (хто не вчить історію, тому виправляють географію), але напевно це усвідомлення приходить у всіх у свій час, хто б що не казав. Звісно, багато буде і тих, хто за все життя так і не «дозріє», бо не хочеться людям виходити за межі зони комфорту, або комплекси меншовартості лізуть з усіх щілин( І так, я не дуже релігійна людина, але вивчила Отче наш українською, бо це була остання російська прогалина в житті. «А молюся я все одно російською» - то що вам заважає перевчити десяток рядків тексту, ви ж змогли осягти його російською у свій час? Любі українці, нам конче треба більше віри у себе і власні сили, а також вантажівку самоповаги! ❤❤❤

Яна молодець за перехід на українську

Дякую, дівчата! Це питання зараз надважливе! Хочу, щоб всі українці розмовляли українською. І не просто розмовляли, а були свідомими носіями української та пишалися цим!

стосовно історії з фітнес залом, я б написала скаргу до менеджера наприклад. моє усвідомлення свого тотального зросійщення почалося з мовного питання і зараз для мене це досі залишається важливою темою. мені досі важко просити обслуговувати мене українською (з генералізованим тривожним розладом такі штуки даються непросто) але кожен раз в моїй голові звучать слова тані микитенко "не треба бути тєрпілой" і я все-таки відстоюю своє право чути українську у відповідь. я вважаю що кожен несе на собі відповідальність за те, щоб майбутні покоління не мучилися так як ми зараз, тому нам треба не мовчати, а озвучувати своє невдоволення. і пофіг що хтось там назве нас скандалістами, бо це не про скандал на пустому місці а про права і нормальне майбутнє для прийдешніх поколінь

Я вийшла на ваш канал, бо шукала україномовний контент, щоб вчити українську)

Я з Донецька, російськомовна була, проте 10 років живу за кордоном. Раніше казала що розмовляю п’ятьома мовами, але тепер вичеркнула з цього списку російську. Перейшла на послуговання українською цього року, бо відчула що мене фізично нудить, коли з мого рота виходять російські слова. Повністю перебудувала своє інформаційне коло, ту частку яка раніше була російською. Так, я все ще припускаю помилок, це нормальний процес, це не соромно. Російськомовним (є ж багато не росіян, які спілкуються російською) пропоную англійську, з беларусами не перемикаюсь - вони розуміють мене. Для мене тепер це принципове питання.

Щодо російськомовних солдатів - є ще солдати що палять, солдати що вживають алкоголь, давайте не говорити про шкоду цих речей та можливі наслідки? Раптом якийсь солдат курець образиться. Самим не смішно з таких дешевих маніпуляцій? Нас захищають не святі люди а цілком реальні і в цьому їхня найбільша цінність, але їхні подвиги ніяк не суперечать тому, що вони також іноді роблять помилки в "реальному" житті. Навіть якщо самі вони зросійщені, зараз ці герої б'ються і вмирають, щоб наші діти і внуки зросійщеними не були. Хоча б з поваги до них можна зробити над собою зусилля і спробувати розмовляти українською.

змінили лого, красиве, дякую за корисну інформацію. Хай квітне український RU-vid.

Я думаю, що питання мови в Україні дуже багатофакторне. Один з факторів це різниця поколінь у деяких регіонах. Оскільки мова українська придушувалася не одне століття, обезцінювалася в імперії та радянському союзі - привчення людей говорити українською, переконання, що це не нижча мова, не тільки домашня - на це піде, як мінімум, одне покоління. Багато людей взагалі не відрізняє де російське, а де українське. Ну коли моя мама каже: я хотіла почитати щось наше - і називає якогось російського автора, я просто хапаюся за голову. В нас є великий ментальний розрив у поколіннях: між поколінням, яке ще виховувалося в радянському союзі та моїм, яке виховувалося вже в незалежній Україні на рештках нарративів рс. із переписуванням підручників з історії (я пам'ятаю, як буквально, що року з'являлися оновлені підручники). Коли для мене різні пушкіни, достоєвські в школі буди закордонними авторами, для моїх батьків вони "наші", бо в їхній час становлення як особистостей українські пісні слухати було соромно, а все українське здавалося нижчим, гіршим...

ми з хлопцем в ордло вишукуємо можливість говорити - в мережі, в месенджері з тими, з ким можна, вдома - тихо, іноді пошепки, споживаємо вдома виключно українське (ну або англійськомовне, але не росняве)... а є люди які на підконтрольних які маютт можливість всюди користуватися українською, але не використовують її. НУ ЯК ТАК МОЖЕ БУТИ? 😭

Отак стояла під деревом і думала "який, у сраку, скворєчнік, коли то з дитинства була шпаківня?"

Дівчата, оті аромати для дому - сістерз арома - зараз мають дублі сайту та інсти для рашки. Досі туди продають.

Дякую вам! Ця тема - мій біль протягом всього мого життя. Живу у Харкові - тут " русский мир"...

Вітаю із першими 100к❤ Ваш контент дуже важливий та цінний. Дякую вам за ваш вклад та працю, яку докладаєте щодня, щоб квітнув український RU-vid! Хай вам завжди палає, щоб палали і ми 🔥❤

уау!! 100к 🎉 Вітаю!

Вітаю зі 100 к!

обожнюю ваш контент! щиро дякую 😍

100 000 , вітаю. Ви круті👏👏👏

8:31 О, це про мого брата. Мені і так складно перейти на українську, коли всі навколо розмовляють російською. І останнє, що я хочу почути, це слова про те, яка погана у мене українська, як часто я використовую російські слова і як він міг би краще.

Дякую вам!

Дякую 💪🇺🇦❤️

Вітаю зі 100 тис!!! Дякую за ваш контент🔥🔥🔥

Дякую за вашу працю!

Блін, дівчата, здається так виглядає трійничок моєї мрії - ви класні

Дякую вам, дівчата! Ви круті!

Дуже цікаве і важливе відео, дякую за Вашу роботу)

Круто, дівчата! Дякую 💛💙

Яна, несподівано. Дякую!

Вітаю зі100 тисячами! Дуже дякую за вашу працю 💛💙!

100 тис. Вітаю!!! Коментар з самого початку перегляду, але відразу вподобайка, ви, як завжди, на висоті! Дякую!!!❤❤❤

Дуже засмутило, як Емма описувала, що ходить зараз в фітнес-клуб, де їй дискомфортно читати написи російською. І замість того, щоб поскаржитися менеджеру чи просто припинити туди ходити і закликати свою авдиторію (бо у вас теж є соціяльний капітал) не підтримувати фінансово цей фітнес-клуб… продовжує туди ходити? Цього я геть не розумію :с

Вітаю з 100 000! Повністю це заслуговуєте, чекаємо 200).

Дівчата, вітаю вас зі 100 тисячами підписників на ютуб🎉🎉🎉🎉🎉. Розвитку вашій добрій справі🎈

100тис підписників! Вітаю! Всідаюся слухати ваш подкаст.

Дякую за цікаву тему!

Вітаю вас зі 100 тисячами підписників!

Дякую вам за вашу роботу та за відео

Вітаю вас з 100 тисячами підписників на Ютуб! Молодці!

вітаю з набранням 100к підписників! 🥳

Люблю ваші відео. Бажаю щоб у вас був успішний успіх і 1 000 000 підписників в усіх соц мережах

Тему діялектики мають підіймати. Навіть можна подумати, що ви називаєте говіркову мову "помилками" чи суржиком. Я розумію, що приклад "будЕ" не мав такої конотації, але треба було б сказати, що це навіть добре, бо це говірковий наголос. Тема наче не до кінця розв'язана, бо існує така значна кількість людей (особливо з сіл), що соромляться своєї мови, вони думають, що "спомнити, ранше, празнувати, плохий, важний, много, многий, год, хранити, ждати, держати, лічити (лікувати), спасти" і подібне суржик, хоча насправді це діялектизми, українські розмовні слова, десь староукраїзми, що збереглися у розмовній мові. Є ще така річ, що люди, що не мають у свому говорі слів подібних з московською, але мають багато инших діялектизмів, як "гоздьо, кульчики, баняк, гинший, кілішнути, маламурити, стігло тощо", то вони просто думають що це помилки, таких слів немає, їх треба уникати. Така ж проблема з говірковими наголосами і фонетикою та граматикою. Треба розповідати, що не все подібне до російської є суржиком ( і у школах, і у вишах), бо людей, що соромляться своєї мови дуже багато. Дякую за вашу працю!