Буває так, що не хочеться нічого, і ніби не депресія(якщо це дійсно так), але щось в житті точно не так. Фонд "Повернись живим" - savelife.in.ua/ Мій інстаграм - orest.psych...
Мені нічого не хочеться,бо я не вдома . Я закордоном. І тут не приносить радості не природа ,ні тимчасова робота і нічого і прикро ,що в Україні все кинула і поїхала просто від війни🙁
Я думаю - хвороба може бути причиною чому нічого не хочеться. психологічне здоров'я пов'язане з фізичним досить сильно. В плані, ти можеш ходити і злитись на всіх тільки тому що тобі не вистачає магнію.. і так само ти можеш бути демотивованим і тобі нічого не хочеться робити тільки тому що, наприклад, з шлунком проблеми. Я після простуди 2 тижні не могла себе докупки зібрати, просто абсолютна апатія, і на все було все рівно.. потім, коли прийшла в норму все налагодилось і бажання щось робити, і планувати і розвиватись прийшло. А до того 0. Просто як рослинка існуєш, а не живеш. Слідкувати за здоров'ям дуже важливо.
Працюю на роботі яку ненавиджу, більша половина життя вже за плечима, дітей , заради яких можливо і міг би жити - немає. Усе проходить на автоматі, ніби потрібно щось шукати і «міняти» але, як вже озвучено немає жодного бажання і це ще більше демотивує до будь яких дій.
Можливо варто звернутись за допомогою? до психолога, чи психіатра для діагностики і лікування. Якщо це депресія є всі шанси що вона буде прогресувати. Бережіть себе!
Якщо не має бажання нічого робити, то перше що мабуть треба спробувати - це шукати причини чого таке з нами відбувається і шукати шляхи вирішиння проблеми, і ні в якому разі не пускати наш вільний час у вільне плавання
Сил до життя додає якась мета, іноді, це навіть, щось просте чого дійсно хотілось давно, варто лише усвідомити що це бажання, насправді додасть сил. І круто коли часу на нього не вистачає а дуже хочеться. Для виявлення такого бажання або мети варто, наприклад, провести прибирання або перебрати старі речі. Важливо здійснити це бажання або ж досягти мети, відчути задоволення від результату ну а далі з'являтимуться нові. Щастя у простих речах)
Часто нема бажання щось робити, коли нема розуміння для чого це робити і який результат ти отримаєш. Того, напевно, треба ставити собі якісь цілі, щоб розуміти для чого ти прикладаєш зусилля
Мало ставити цілі, треба ще й відслідковувати результат. Якщо з'явиться якась ціль і буде натхнення прагнути до неї, заведіть щоденник де будете записувати результат за кожен день/тиждень/місяць. Щось типу того. Коли оцифровуєш результат, тоді починаєш його помічати.
Мені 15 , першокурсниця Зараз під час війни дуже , кажу чесно ,прям дуже в коледжі нас консервують. Багато родичів втратила на фронті, постійні сварки дома Я почала спати дуже багато , мені нічого не хочеться Якщо порівняти стан рік назад то я якась мертва , пробую писати план на день , робити хоть елементарні речі як спорт читання і тп Читати я люблю , спорт теж , але щас все що я хочу це вмерти Постійно шукаю шось в собі,хто я , чи досягну того чи сього Мо я мала і тупа , я не знаю , можливо мені багато дають роботи , бо майже все я роблю в хаті та й в гуртожитку Не розумію
Завжди так не буде і це треба пам'ятати. Метою мати бути дожити і побачити це. Так, що вмирати не треба бажати собі, житихоча й важко, але часто це дуже цікаво. ГОЛОВНЕ ДОЧЕКАТИСЯ!!!!
Скільки себе пам'ятаю ніколи нічого не хотіла...я овоч? я не знаю🥲 тупо істота без цілей, бажань і тд. Навіщо я взагалі живу? Хто я? Я нічого не запам'ятовую і мені на все байдуже, я навіть думати не мажу..пхппх уявити яблуко чи щось інше..тупо нічого!!! Пуста людина. Проблеми з пам'яттю почалися з дитинства, тоді я не пам'ятала про що я говорила, зараз нічого не пам'ятаю
Я вас дуже розумію. Я вже декілька років живу з розумінням того що я не знаю що бажаю і нащо я взагалі залишаюся в цьому світі і ніби усе що я роблю для мене немає сенсу, у мене постійна нудьга навіть коли займаюся ділом яке почала з 5 років і яке мені дуже подобалося, це справжня рідкість коли я справді насолоджуюся процесом і мені не нудно щось робити
Я не хочу нічого адже прокидаючись я відчуваю не щастя від того що я живий, а біль… кожного ранку одне і теж біль, всі органи і хребет болить і так кожен ранок що ти прокинувся і тобі важко дихати і ти просто прокидаючись жалкуєш що прокинувся, а тобі ще й іти на роботу, працювати, стресс, тиск суспільства, невдоволення самим собою що у 21 рік я нічого не добився і тд бажання лише одне просто підвішатись
Іноді у всіх таке буває...Головне не здаватись і шукати радість в житті. Зробіть собі побачення самим з собою. Присвятіть собі день. Прийміть душ, пройдіться містом без навушників , випийте в кафе какао, сходіть на мультик,не на жахи. Є такий закон зветься(Мюнхгаузена) витягни себе сам. Можливо сьогодні той день,коли варто почати жити по іншому....не так....Наповнить життя спортом,релаксом і відпустіть все погане.Ми живемо один раз.....❤
от блін, я зараз знаходжуся на етапі вибору університету і професії, і вибір стоїть між тим, що я хочу і тим, що буде більш доступне і стабільне, бо перше це творче. я закінчила школу 2 роки назад, але ще нікуди не поступила, тягти нема куди. думаю, що схилилася до вибору професії не творчої, не тої, що хочу, а з якою зможу знайти стабільну роботу. але подивилась відео і тепер знов можна сказати повернулась до неприємних і тяжких думок із вибором, тому що однією з причин може бути "вибір не тої професії", як Ви сказали. а так як я дуже емоційна людина, скоріш за все буду страждати через вибір на користь стабільності, грошей. тепер знов не знаю що і думати 😔
Не знаю чи ви щось чули про професійне вигоряння. Якщо ви будете займатися тим, що дійсно подобається, ви почнете в цьому кожного разу краще розбиратися і шукати рішення як розвинути свої вміння. Можливо, щоб виконувати один з цих двох напрямків зовсім не обов'язково закінчувати університет, а вистачить пройти курс наприклад. Займатися все життя тим, що не приносить задоволення - це такий собі варіант, з власного досвіду нажаль знаю. Звісно професію завжди можна змінити. Мені 30, я працюю на роботі, яка мені абсолютно не подобається і не підходить, але на даний момент не бачу іншого виходу, тому що в цьому я професіонал, а змінити сферу потім не так вже і легко. Повернувшись назад, я б обрала те, що дійсно подобається та шукала можливості зробити це прибутковим і основним джерелом доходу. Дізнавайтесь, вчіться, розвивайтесь та не опускайте рук. Часи важкі, але те, що є актуальним зараз, не обов'язково буде прибутковим навіть за 5 років. Те, що не актуальне у нас, може високо цінуватися за кордоном, наприклад. Запишіть на листочку всі за і проти, порівняйте, глибоко вдихніть, порадьтеся з тим, кому найбільше довіряєте і тоді впевнено прийміть остаточне рішення. А коли оберете - не сумнівайтеся, що робите все правильно. Успіхів вам і усього найкращого.😊
В наші дні нічого немає стабільного. Заспокойтеся і вчіться собі спокійно. Ми не можем передбачити. Знали б раніше собі пішли б і підстелили. Я наприклад кинула універ який ненавиділа щирим серцем, а зараз до нього повернулася і роки пройшли бляха я могла вже мати 2 освіту , тому не парте собі мозг одним словом. Ви зробили той вибір який рахували в той момент найкращим для вас для вашого виживання.
35 хвилин до пари, пишу цей коментар. Я студент 2 курму юридичного, поступав з диким бажанням вчитися, так і було до другого курсу, бажання все падало та падало. На початку другого я щовсім втратив бажання вчитись, проте, усерівно думав "що ж, закінчу навчання та піду вчитись на щось інше, бо моютивість є". У результаті за спиною у мене гора Нок (пропусків), тому що зранку, прямо як зараз, лежу налідку голину, дві, потім три, і ніяк не моду взяти себе у руки та встати піти банально почистити зуби. І так лежу до години то 4 дня, то 5. На поттязі цього часу лежу, жалію, плачу, через те, що мені соромно що я брешу батькам, уже стількт часу. Потім все д таки встаю, але робити хоча б щось - неможливо важко. Спочатку думав, що можтиво у мене депрессія, а потім зрозумів, що я ж можу сміятись віверто. Зараз прийшов до терміну апатія, і всерівно здається, що це не вона. Походе, цього року через це все мене відчислять, батьки про це дізнаються, про всю брехню, і усі потрачені на навчання гроші намарно. Що робити - не знаю, розкажу усю правду батькам - скоріш за все усе стане тільки гірше. Єдине що рятує поки що - це гітара. Більше нічого. Також хочу додати, що я у стосунках, проте ми навчаємось у різних містах, та бачимось максимум один- два рази на тиждень. Вона хоче мені допомогти, але не знає як, можливості немає. Також зовсім недавно була думка "а що, якщо я поямо у себе в кімнаті повішусь?", запитання було теоретичне, просто "а що, якщо", проте всеоівно хдається мені, що це вже дзвіночок.
Привіт, точнісінько та ж проблема: 2 курс, розчарувався у навчанні, від початку 2023 року важко пересилити себе хоть щось робити, так як не отримую від цього задоволення, як раніше. Не відчуваю емоцій, залишились лише розчарування. Теж було багато пропусків у навчанні, хоча батьки вважали мою постійну втому як наслідок, що я старанно вчусь, хоча це зовсім не так, тому і потрапив на перездачу, про яку вони не знають і до якої потрібно доробити багато завдань, сил і натхнення для яких у мене немає( Радий, що для тебе хоч якоюсь радістю є гітара, свою я давно закинув, припадає пилом. Впевнений, що ти таки знайдеш в собі сили іти далі✊
Моє життя в Україні було як у багатьох,робота пов,язана з тваринами яких я обожнюю,сільське життя, будівництво власного маленького будиночку,і плани,плани,плани!!!Не всигла закінчити дім,сталася війна.Швидко,на ємоціях,до кінця навіть не розуміючи що роблю,забрала своїх собак і виїхала до Німеччини!!!Серце забула вдома,воно там ,мене не радує ніщо.Я маю житло і роботу,мої собачки здорові іщасливі!!!АЛЕ ,я відчуваю вину за те що просто живу,а мої співвітчизники гинуть кожного дня!!!І мені теж нехочеться нічого,нічого не радує,немає більше планів,не цікаво геть нічого!!! Тільки провина мене доїдає,руйнує кожний мій день,я розумію що це нерозумно,і нічого не можу вдіяти зсобою!!!😢😢😢😢😢
До війни в мене була депресія,стан який я раніше не відчувала,у мене будо бажання кричати це не метафора фізично я просто хотіла кричати так продовжувався деякий час,всередині порожнеча це мене лякало дуже,потім почалась війна страх страшенний охопив я навіть у вікно боялась глянути ,але коли все більш нормалізувалось,то ця порожнеча переросла у небажання існувати,ось дивися на людей в соц мережах їх радують якісь банальні речі як квіти,одяг і тд,те що і мене колись,а зараз я просто не розумію сенсу життя ….
В один рік помер батько,заільнтвся з армії,та розлучився з дівчиною,після того вже як 5 років пройшло,а я неможу зібратись та почати робити щось корисне.Нехочеться нічого взагалі...
Мені вже нічого недопоможе кожного ранку не хочеться вставати від того що хребет болить пару місяців знахожусь втомленому стані,вигорані,апатії Хоча рік тому все було непогано
Мені нічього не хочеться, бо в мене вже пів року болить спина. Я змінила декількох лікарів, пролікувалась по різному, масаж, прогрівання, лфк, нічього не дає результату, тільки тимчасове полегшення...
Важкі та погані були місяці в цьому році для мене та для моїх рідних. Скільки всього неприємного, поганого та жахливого відбувалося, а ще купа невирішених справ та проблем. Не знаю чи то високосний рік такий. У високосних роках більше неприємного, поганого та жахливого ніж у не високосних роках. Може то просто вигадки чи збіг, не знаю.Вчора сталося жахливе: Я поспішала до магазину, щоб купити мамі дві упаковки чаю. Так поспішала пішохідним переходом, думала, що встигну пробігти і машина мене вдало збила так що я впала на асфальт, вибився мій передній, рідний і постійний зуб, ясна опухли, поранилися мої руки, ноги і нижня губа, на носі синець, напевно травма носу і отримала травму найбільшого пальця лівої ноги, бо я була необережною. Я була в ступорі, шокована і в паніці, а еще начебто було почуття нереальності. Викликалася поліція та швидка і я попадала до шпиталю. Дуже шкодую що так сталося.Тепер нікуди не хочеться нікуди йти, бо я в пригніченому настрої, боюся, що все життя буду шкодувати і впаду в глибоку депресію, мені поки що складно відійти від вчорашнього випадку, поки не відновиться це все, не загояться рани і не піду до стоматолога нарощувати новий штучний зуб.У мене тепер купа тілесних ушкоджень: на ногах, руках та на губі; ясна поранені та опухли, з трьома передніми зубами незрозуміло що, напевно вперед пішли, що я не можу ними кусати будь-яку їжу, бо боляче . Цей випадок перший раз в моєму житті і мені дуже соромно за себе, і в мене напевно емоційне вигоряння від всього поганого, негативного, неприємного та жахливого за ці 4 місяця в цьому році.Це жах просто і мені дуже сумно. Боюся, що тепер мене всі будуть вичитувати та критикувати за те що я потрапила у біду. Мені хочеться плакати, але не можна. Тішить, що мене машина сбила не насмерть і я не була в непритомному стані. Я ще молода, все попереду і в мене вже тепер зуб втрачений назавжди, то найбільший палець ноги пошкоджений... Жах просто... П'ятий місяць, будь ласка, принеси лише позитивні емоції, бо я вже не вивожу 🙏🏻 Вибачаюсь, що я щось не так написала і таке написала, просто мені дуже боляче. Мені найбільше шкода мій рідний та постійний зуб бо він втрачений назавжди. Тепер моя посмішка буде не дуже природна і все життя буду заздрити тим у кого всі зуби свої та здорові 😟😟😟
Я нічого не хочу вже давно,і з багатьох вище перерахованих причин. Хочеться заснути і більше не проснутись,ні я не самогубця,просто втомилась від усього
Мені 20, і я вже дивлюсь це відео з думками шо я його у 18 хотівби глянути, я його дивлюсь мабуть через роботу , а тепер і через сетуацію в країні, якби не війна то мабуть яб з цим всім якось мирився, а так я нічого окрім завершення війни не хочу
А що робити крли не хочеться існувати? Тобто не саме самогубство а небажання існувати, якщо життя пртчиняє моральний біль, все сіре перед очима? Був у психлікарні мені ніхто не відповів, лише були запитання про суїцид. Поставилм діагноз депресивно-тривожний розлад, ні лікування не назначили нічого. Іти до психдиспансеру не хочу бо хнлву пошлють в психлвкарню, препарати також не допомагають.
Навчаюся на другому курсі на спеціальності, яка мене зовсім не цікавить. Через престиж універу викладачі нереально розумні й не менше задають. Вигораю наче кожного тижня. Тупо робиш те, що зовсім не подобається, але й не знаю, що робити, якщо відрахуватися. Батьки говорять, щоб я потерпіла залишилось 2,5 роки. Що робити, як з цим всим впоратися. Завди був якийсь синдром відмінниці, а в цьому році просто зовсім не можу себе змусити все робити. Я вже просто так втомилася. А речі, які раніше приносили щастя зараз просто ніщо. Навчаюся в іншому місті й завди хочеться додому, в Києві не знайшла своїх людей. Оточення гнітить, мені неприємно знаходитися в компанії людей, в якій я знаходжусь, але через спільну спеціальність, курс і тд це доводиться робити. Я наче живу абсолютно не тим життям, яким би хотілося жити, але й як по-іншому жити я не знаю. Відрахуватися й втратити два роки так і не розібравшись в тому, що я хочу? це занадто. Було б непогано, якби мене не турбувало 24\7 навчання, яке мені не подобається. Але я буквально витрачаю весь свій час на навчання, а коли вигораю і не можу щось робити, то все одно думаю про купу боргів і ці думки мене ще більше гнітять. Знаєте.....це просто як замкнуте коло. думки про вихід з цього життя не здаються такими поганими, але хіба це не дурно? перейматися настільки через якесь навчання? я дійсно не знаю, що з цим робити
Привіт.Я щиро хочу тебе підтримати і дати таку пораду з власного життєвого досвіду.Дуже схожа ситуація на мою колись в молоді роки.Потрібно подолати "синдром відмінниці".Бо саме він призводить до вигорання і він псував мені життя довгий час.Ти наче живеш від завдання до завдання,це якась залежність,наче тебе ніхто не змушує це робити,але ти відчуваєщ,що мусиш це робити.Це завжди прмзведе до вигорання.Можна багато ще писати про це.Моя порада це поставити в пріоритет себе і свої відчуття, бажання.Немає бажань,то роби те,що відчуваєш!Бо якщо ти й далі будеш жити,навчатися в такому ж ритмі,ти не відчуєш,що ти насправді хочеш.Іноді ми йдемо за престижем,думкою інших людей,батьків,і думаємо,що так повинно бути.Людям з" синдромом відмінниці" треба ставати егоїстами,щоб розуміти свої бажання і цінності.Слухай щось мотивуюче,дай собі паузу. Якщо не вийде,не затягуй,звернися за порадою до розумного психолога.Адже життя довге,і весь час витрачати його "на муки" не варто,повір мені.Іякщо ти зараз навчаєшся і не хочеш цього(не один день чи тиждень,чи навіть місяць,а весь час),то ти не відчуваєш в цьому потреби на даний час,тобі потрібна перезагрузка,відпочинок,психологічна розгрузка.І ще пам'ятай,що ти можеш навчатися в іншому вузі,або повернутися в цей знову,якщо захочеш,життя довге і непередбачуване!І ще я б сказала правду всю батькам про свої почуття,не бійся бути "поганою,не такою сильною,не достатньо розумною"і т.п.).Ти така,яка є,і іншої такої немає!І зараз,якщо ти сидиш за уроками і мучишся,кидай їх,включай улюблену музику, потанцюй,життя різноманітне і цікаве.І не все можна вивчити в кижках.Міцно обіймаю.Бажаю тобі удачі!
@@user-hj5tc8ld1t дуже Вам дякую за пораду🫶я намагаюсь менше вже за все це думати й поступово від цього відходжу🤧🥹а щодо батьків, то вони все знають. Сказали, що це був мій вибір, хоча, насправді, я, на жаль, не пройшла на бюджет на омріяну спеціальність вивчати східну іноземну мову, тож думала, що матиму змогу піти в Києві в школу, щоб вивчати її, але мені часу не вистачає навіть на універ… та маю надію, що скоро таки зможу більше часу виділяти на те, що подобається. Ще раз дякую за Ваш комент🥹🤗
@@user-hj5tc8ld1t А якщо батьки тиснуть в плані того, що немає стабільності і ми не знаємо що буде завтра, чи зможемо взагалі довчитися , чи не влучить нічого завтра в університет , а вижити треба, диплом треба. Коли в тебе повна апатія до життя 😢
І я б хотіла порадити кидати все, що не подобається) 2 роки, не 5. Краще 2 р.втратити, чим 5. А якщо вже розумієш, що спеціальність не подобається? Або можливо перевестись на заочне. Це якщо щоб тупо для диплома...так диплом зараз не кругом потрібен. Хіба на держслужбі.
У мене незрячий Син 22 роки останнім часом він говорить що йому нічого не хочеться що я не хочу жити я незнаю як йому допомогти підкажіть що робити що казати
Що робити коли не хочеться жити. І тобі все надоїло , і я постійно хочу на когось накричати в мене немає друзів . Я дуже ємоційний я себе не контролюю . Мені надоїло жити
Я думаю,якщо нічого не хочеться- це не недовго.Відпочивать потрібно.Просто " забить" на все,а далі- світ оживає.Енергія сама прийде і далі,все зрозуміло стане.
Ну добре, а що з цим в сим робити? Прийти до тебе, і ти допоможеш :))))) а як що не допоможеш, то зробеш вазврат грошей і часу які були потрачені на твої консультації.
