00:00:01 - вітання і обгрунтування 00:03:25 - що в мозку і чому тригерить згадка дофаміну 00:05:05 - складнюча внутрішньоклітинна картинка при РДУГ та РАС 00:06:35 - коментар психолога до клітинної картинки та подій у мозку 00:09:30 - кому що а масловій клітини 00:10:30 - чому працюють поради 00:12:00 - шикарна метафора про лазанью 00:12:50 - про стимулятори 00:14:45 - понятійний апарат: відмінність, різноманітність та типовість 00:19:22 - чи вигідна нейрорізноманістність еволюційно? які її ознаки 00:28:30 - гендерні особливості та маскінг у жінок і чоловіків та гіперкомпенсація 00:35:50 - про спонтанність та скасування чогось 00:38:05 - сенсорна гіперчутливість та нечутливість 00:44:20 - про партнерство 00:48:50 - не треба терпіти 00:50:00 - ПТСР та РДУГ 00:53:35 - інтелект та нейровідмінності 00:56:40 - внесок дитячого виховання 00:58:48 - практичні поради (4 групи, Толкін та хто вирішує, що вважати дивним)
За майже 10 років активної психодіагностичної роботи помітила одну особливість. Люди дуже суб'єктивно сприймають те, що вони переживають і дуже часто коли запитуєш в людини чи є в неї щось, то вона може відповісти "так" чи "ні". Відповідно до свого уявлення про якийсь феномен. Яскравим прикладом для мене є увага. Дуже часто було так, коли людина говорила, що в неї погана увага я не визначала ніяких порушень. Траплялось і навпаки, коли вважала, що ніяких порушень немає, а виявлялось значне порушення. Тому коли мені хтось з клієнтів говорить, що "в мене РДУГ, бо всі пункти сходяться", то я кажу "а давайте детальніше розберем кожен пункт" і, найчастіше, те, що людина, наприклад, вважала порушенням уваги таким, насправді, не є. Ну і тому подібні речі. Не дарма в класифікаціях хвороб детально прописані всі пункти з прикладами і чіткими хорактеристиками.
Чи не могло причиною того, що людина вважає себе неуважною, бути те, що вона маскує цю неуважність? Адже людина може дійсно мати РДУГ, але не демонструвати це зовні, а компенсувати, наприклад, тривожністю?
@@marihidari напевно може бути дуже по-різному і саме тому потрібно розглядати розширені критерії і не якийсь стан в моменті, а проаналізувати загалом своє життя і зі спеціалістом відрефлексувати різні епізоди
@@naukpopil Так, згодна, у випадку РДУГ важливо згадати своє дитинство, які тоді були прояви. Там же, в минулому, можливо згадаються якісь більш зовнішні прояви неуважності. Але важливо не робити висновки на основі лише своїх власних спостережень за людиною, її внутрішнє самопочуття має бути таким же вагомим чинником.
Все життя сидиш думаєш що щось з тобою не так, а потім є момент де здається "о так може воно". Давно цікавились психологією/психікою і оцим всім, бо вивчаю людей здалека, не комунікуючи. Наткнулись на нейровідмінних в інтернеті, і точно вирішили вивчати тему глибше. І тут повертаюсь до першого речення. Я людина з синдромом самозванця "та то може і так, але точно не про мене, ото я не лікар собі щось ставити, і навіть якщо щось підозрюю, буду казати обережно" бо "я боюсь брехати" у будь якому з випадків. Але фігні в житті багато. Обсесії і нав'язані думки (так вони пов'язані з тим що я люблю і що мені подобається, але це бісить, це заважає), соціальна тривожність, тактильна чутливість та чутливість до їжі, потреба крутити щось у руках (або робити повторювальні дії які я не контролюю) і банальне: "я не розумію як вести себе з іншими". Це найболючіше, бо я відчуваю себе дошкою поряд з іншими (а я емоційні, хоча коли діло доходить до людей я можу здатись грубими). Скованість, не гнучкість, банально "як пожартувати/відреагувати аби тебе не сприймали диваком". І я лажаю кожен раз хаха. Тож чи думаю що у мене щось є? Цілком так, але відповідь одна "колись таки треба зібратись і пошукати спеціалістів (вірь в себе, подзвонити по телефону не так вже і страшно)". P.S. є історії з дитинства, про лінивих але здібних, про "та йди ти з іншими познайомся, он всі ж спілкуються", про "чому ти не можеш просто з'їсти/одягнути це?". Найсмішніше, що навіть батьки вважали це дивним, але "ну це дивно, ок". А тепер мій брат такий же самий
дякую, що поділились! так, оцей момент "може це самонакрут", "може всі такі" напевно багато хто з нейрорізноманітних проходить і тут навіть не знаю, думала сама - може це теж є ознакою приналежності до спектра. бо умовно "нормальні" в основному не сумніваються коли щось про себе усвідомлюють
Як студентка пана Сергія, підтверджую: він неймовірний викладач, а ще популяризатор науки не тільки в минулому і майбутньому, але й в теперішньому) Дуже цікавий та інформативний випуск, особливо сподобалася "еволюційна" частина та внутрішньоклітинні аспекти, ну а за практичні поради взагалі знімаю шляпку та обіймаю ❤ Ще раз дякую за неймовірний випуск, обов'язково буду переслуховувати та робити нотатки) бажаю творчих та наукових успіхів!
дякую Вам за теплі слова, Анно ☺ навзаєм маю сказати, що розумні та зацікавлені студенти дуже надихають працювати та вдосконалюватися у якості викладача)
Дякую за ефір. Таких діток більше і більше. А школа і садок НЕ ГОТОВІ до комунікації. Психологи!!! Включіться,навчіть доносити до батьків,що діткам треба психолога як мінімум.
Дякую за увагу, так зараз якраз йде робота з поширення адекватної інформації і стосовно дітей, і стосовно дорослих, які довго живуть у виснажливому маскінгу
З позиції саме мами 13-ти річної дитини з аутизмом можу сказати що якраз і намагаюсь популяризувати саме позицію науковців. Бачу що батьки не завжди готові сприймати інформацію, особливо малюків. Тим часом батьки старших дітей кажуть: "Що воно мені дасть". Я вважаю що треба працювати з родиною з самого початку встановлення діагнозу. Через прийняття треба працювати. То моя особиста думка.
Дяка за розмову! Про нейровідмінність з нейроввдмінними - найкраще. Чим більше читаю/слухаю про цю тему, тим більше дивуюся чому у нашому суспільстві настільки нейровідмінні не сприймаються, коли сама усвідомлюю що дивна поведінка тої чи іншої знайомої багато у чому перекидається з речами, сказаними у відео. Хотілося ще б підняти тему діагностики в Україні. Дякую за відео❤
Мій тато постійно чимось клацає. Коли просять припинити клацати, починає стукати, а потім шохати. У нього дивний гумор і нерозуміння соціальних взаємодій. Розсіяний, неорганізований, але може годинами сидіти над електронікою. Із самого дитинства почав цим займатись, чам вибрав цю діяльність, накопив гроші на перші роботи. А я нібито розумію соціальну взаємодію, але я це вивчала. І постійно відчуваю прірву між собою і людьми. Ніби маю грати за правилами, щоб мене прийняли. Пам'ятаю, як в дитинстві дивилась на дітей, які грають рольві ігри, "дружать" і буквально думала: дружать, як вони це роблять? Неодноразово я так стояла і осмислювала цю дивину. Починаю купу справ і не можу закінчити. Важко сприймаю навчання, не можу сфокусуватись. Коли вчитель говорив, увага залипала на рухові рота, а звуки ніби пропадали. Але, коли горіли дедлайни, вивчала все швидко. А от моя доня, схоже, має яскраво виражений рдуг. Може годинами малювати, читати, вивчати мови. Складнощі зі сном, емоційні сплески, потреба активності хаотичної (бігає по кімнаті, б'ється об матрац, стрибає), суладнощі із впорядкуванням (у нас воно родинне), але іноді любить щось вибудовувати по розміру. У шість років сказала, що нею бути важко, бо треба контролювати себе. Надмірна активність, неможливість спати вночі, вдень у підлітковому віці стали замінюватись сонливістю і роздратуванням. Погано реагує на гучні звуки, затуляє вуха, хоча для інших вони цілком комфортні. Тільки після виховання доньки стала помічати, що у нас всіх є спільні риси, але в різних комбінаціях. Виникла думка, що це дійсно може бути виявом нейрорізноманітності, хоча я завжди відводила від себе ці думки, бо не маю відповідної кваліфікації.
Повністю згодна з темою про тік ток, я з 3-4 років гралась іграшками, включаючи мультики паралельно на дисках, бо не могла гратись без сторонніх стимулів і дивилась вже на ноуті їх на пів екрану, так як на іншій половині був пасьянс(інтернету ще не було у мене вдома). І коли якась людина починає говорити, що мій терапевт не правий і немає ніякого рдуг, "от я теж не можу не відволікатися з тих пір, як втягнувся в перегляд тік току" мене прям бісить це максимально, але я вперше почула щоб хтось прийшов до рефлексії себе в дитинстві до епохи гаджетів в нашому житті, зазвичай я наштовхую людей подумати про це, щоб вони розуміли чи бігти до психіатра з впевненістю у нейровідмінності. А стосовно партнера, у мене рдуг, у хлопця більше домінує рас, хоча і рдуг теж є, дуже круто доповнюємо в чомусь одне одного. Він шарить в усій техніці, фврми, що там має бути, які ціни і швидко може щось знайти, порадити, допомогти з ноутом, а я більше по соціальній сфері, підійти купити в аптеці щось чи зателефонувати незнайомій людині. Це лише частина, звісно, але мені здається, що тут просто ваші прояви нейровідмінності мають круто заметчитись і тоді кожному буде комфортно. В минулих стосунках хлопець був нейротиповий і це прям хочеться сказати тоном Ріка з мультсеріалу "Рік та Морті" де він називав Джеррі зневажливо нейротиповим, бо там саме це. Він прям вперся в те, що це неможливо, неможливо відчувати ревльність інакше, бо вона одна для всіх однакова і ніякі наукові факти не допомагали, просто горохом об стіну, при чому ця стіна ще й буде тебе морально задавлювати все глибше в яму і переконувати, що ти просто ненормальна і намагаєшся видати це як норму. Дякую усім, хто дочитає цей коментар аж сюди, я просто рада, що зараз все більше бачу цікавих та якісних відео рна цю тему, адже коли мені тільки діагностували рдуг я могла знайти в ютубі лише скучні лекції від професорів, які неможливо витримати людині з дефіцитом уваги, я тоді знайшла лише один цікавий та динамічний, гарно знятий науково-популярний ролик і то витратила на це купу часу. тому дякую за вашу роботу, дуже цікаве відео. змусило багато про що задуматись та відрефлексувати
дуже дякую за відгук і історії. я теж думаю, що "догаджетної епохи" б допоміг більше зрозуміти про механізми нейрорізноманіття, але багато хто досі не звертає на це увагу. про стосунки з нейротиповою людиною - теж прям згадала деякі свої досвіди.
Привіт👋 Знаю точно, що нейровідмінна, думаю, що у мене рдуг, але так виглядає, що можуть бути і супутні розлади, поки що не діагноствані, все збираюсь, і ніяк не доходять руки🤦🙈 Вкрай важко дати ладу із життям в загальному, з періодами передишки, але все одно моє життя чи мене можна назвати-хаосом)) Чи можливо буде з вами поспілкуватися будь ласка? Дуже хотіла б почути ваш шлях, про діагностику і т.д. як можливо з вами зв'язатись, якщо ви непроти? Була б дуже вдячна за ваш досвід🙏
Я недавно після діагностики РДУГ почала бачити у себе симптоми РАС. Тепер хочу пройти хоч якусь діагностику. Але найсмішніше яким чином побачила симптоми. Я обожнюю любовні романи і у них там вічно всі дивляться в очі, знають кольори очей, бачать найменші порухи емоцій по бляхо очам. Я спочатку сміялась, а потім стала думати про це більше, коли активніше почала писати книги сама. Провела опитування серед друзів і... виявилось, що багато хто з людей реально дивиться іншим в очі. А я на обличчя, але ніби в розмитому вигляді. Я досі в шоці. А про каламбури то святе! Я досі не розумію, чому інші люди їх сприймають інакше і кажуть, що це тупо! Це ж мега цікаво! Я філолог до речі і словники то любов! Як і всілякі лінгвістичні моменти! Дякую за відео!))
Дякую за відгук! Про «дивитись в очі» це дійсно важлива тема, хтось не може дивитись, хтось навпаки дуже кріпово дивиться надто довго - причина одна - ми не дуже розуміємо як це робити саме природним чином. Я навчилась «соціально прйинятно» дивитись в очі, але інколи теж забуваю і пару разів було, зо мені дуже подобається людина, хтось просить її описати, питає про колір очей і я зависаю - бо не зафіксувала це в мозку
Ви мені нагадали, як у мене з дуже юного віку виникали непорозуміння через мою звичку фіксувати погляд на людині, яка мене зацікавила. Багатьом це виявилося дуже некомфортно. Я й дружину розпитував на початку наших стосунків, чи не важко їй витримувати мій погляд. А от дивитися в очі мені самому важко
А я або не дивлюсь в очі при розмові з мало знайомими, уникаю прямого контакту , навіть іноді просто відвертаючись говорю. Або як прикол починаю дивно дивитись з-під лоба, щоб когось типу «налякати»😅
О, теж були проблеми з зоровим контактом😅 Але десь в підлітковому віці вичитала, шо треба дивитися на точку між очима(вгорі носа), і вроді виглядає нормально😂 хоча хто зна
Темпл Грандін є фільм 2010року,класний.Просто непередати словами,яка вам дяка за цей випуск.Відчуття,що море всього мого дивного не тільки моє.Великий плюс,що,через гіперчутливість, можу допомогати людям ,які соромляться своєї "дивності" спробувати приймати її.До речі,іноді пояснюю свій стан людям-норм,"як ви почуваєтеся останні 3 роки,так я почуваюсь 43".Дяка сучасним можливостям інтернету,постійно знаходиться інфа для подальшого "лупання скелі" соціалізації та сприйняття себе не людиною Х )
Мені важко було себе прийняти через те, що люди з близького, і не тільки, оточення постійно намагалися скоригувати мою, як їм здається, нетипову поведінку, особливо в дитинстві. Завдяки тому, що зараз легше знайти інформацію, я майже примирилася сама з собою, а раніше я завжди підлаштовувалась під інших. Я ще досі частенько переконую себе, що зі мною все нормально, бо це почуття "неправильності" закорінилось у мені. Я й своїй дитині пояснюю, що не вона дивна, а люди її так сприймають, це їх реакція, а він насправді такий, як є і не мусить змінюватись, щоб сподобатися комусь.
Розумію. Бачите, навіть під цим відео є коменти, що знецінюють особистий досвід та індивідуальні особливості, а в реальному житті цього ще більше досі:(
Про "перетерпіння" і відключання від болю - велике дякую. Тепер і я замислилась - може і в мене діагноз треба пошукати бо були події загрозливі з відключенням болю. Дякую!!!
Дякую за цей випуск, тішуся, що в українському ютубі з'являється такий контент! Мені здається, я можу бути РАС, але постійно сумніваюся, що це може бути надумане. Дуже хотілося б побачити якесь відео про дислексію, дисграфію та щось про шизоїдність, якщо можливо! Ще раз дякую за випуск!
В мене те саме. Маю діагностований РДУГ і величезну підозру на дислексію. І одразу після діагностики РДУГ стикнулась із тим, що маю симптоми РАС. Ніколи б не подумала раніше, бо я працювала з дітьми з цими розладами і думала, що ні, на на моє не схоже. А коли почала копати... Найбільше здивувало, що я ніколи майже не дивлюсь в очі.
@@user-tv9fl2lv9k мене діагностували з депресивно-тривожним розладом, згодом пройшов психологічне дослідження, на якому виявили шизоїдний тип реагування та проблеми з пам'яттю та концентрацією. маю дуже сильну підозру на рас у себе, і що шизоїдність могли діагностувати через це. прошу свою психіаторку продіагностувати мене на дислексію та дисграфію, подивлюсь, що буде
Ольга дякую вам велике🫶 слухала вас і знаходила себе в усіх, описаних ситуаціях Все життя вважала себе людиною з іншою планети, а тепер можу сказати, що я просто вхожу до спектра різноманітних
Дуже і дуже важлива думка про те, що не варто намагатися вписатися, а варто створити собі комфортні умови для існування. Півжиття намагалася силою заштовхати себе в професії, де необхідно багато спілкуватися з людьми. Думала, що так навчуся це робити 🙄 Ітог - вигорання і затяжна депресія, панічні атаки і соціофобія. А тепер зрозуміла, що робота дизайнера з дому - це саме те, що дає мені можливість з одного боку себе реалізувати і не відчувати нікчемою, а з іншого - не помирати від жаху спілкування і щоденного вписування себе в колективи, у яких я так чи інакше завжди заслуговую репутацію дивачки.
З особистого досвіду. Ще дуже допомагає виходити за рамки звичайної розстановки меблів і речей в житлі. А саме - підлаштовувати усе чітко під себе, свої інтереси і активності. Наразі дім - найкраща зона комфорту
Було дуже цікаво! Якщо б була така можливість - організувати ще один більш детальний подкаст, наприклад про РДУГ, - це було б чудово. А то інформація з цього приводу в основному англомовна, та й загалом про нейрорізноманіття там і говорять більше і враховують потреби таких людей. У нас же в основному навіть не сприймають можливість існування людей з таким сприйняттям світу, типу подумаєш, придумала собі гіперактивність, ну і що. Навіть про РАС в принципі є більше інформації та визнання факту, що є така нейровідмінність.
Щиро та безмежно вдячна!!! що розкриваєте ,так доступно і зрозуміло тему , дуже пишаюся нашими Українцями і вражена тим що в нас є так багато таких особливих людей ,які не лише себе зуміли створити,але допомагають іншим ,набиратися віри і впевненості ,у мене також така відмінність з якою я живу ,перебуваючі в Європі мене навпаки здивувало ,що мені мені відмовляли в підтримці чи супроводі у деякіх питаннях,томущо я зуміла тримати себе в руках і вибачте як мені сказали що у мене слюна з рота не тече ,а значить все зімною нормально ,добре що поруч була завжди дитина ,я б не знаю як і щоб я робила у дуже кретичних ситуаціях ,коли я стресувала я не могла зібратися думками і сконцентрувати увагу.І щераз дякую ❤
Дякую за відео. Легко слухати- приємні, заспокійливі голоси. Однак, я волонтер, трохи знаюсь на аутизмі - для мене забагато термінів. Краще б розповіли детально, що є що, а не називали одним якимось терміном.
Дуже цікаво! Дякую! Хочеться, щоб ще висвітлили таку тему як тривожність. Дуже часто неуважність, забудькуватість, перемикання з однієї діяльності на іншу, імпульсивність, надмірна чутливість - це все ознаки тривожного розладу. Який теж може йти з самого дитинства… а зараз, враховуючи обставини, в яких живемо, скоріше дивно бути не тривожним (( і не виснаженим ((
@@naukpopilтривожність вже спадкова: спочатку кріпацтво, потім бідність та революція з розстрілами та експропріацією, потім 30ті, 40ві, та й далі...дефіцит, муштра,цензура, постійний "нагляд" від партії навіть в ліжку, розвал совку, перестроєчні голодні часи, та все таке інше. В кого не було тривожності? Лише в тупих та квадратногніздових
дякую) щодо тривожності - так, справді, вона цілком може призводити до дезорганізації функцій уваги та памʼяті; також часто під впливом тривожності формуються певні викривлення сприймання і мислення. І так, погоджуюся із Вами стосовно того, що, як правило, тривожність підсилюється внаслідок поєднання чинників спадковості із несприятливим впливом ситуації.
Виникли останнім часом підозри, що у мене РАС і РДУГ. Вивчаю цю тему і це перевертає моє життя. Так незвично усвідомлювати, що ти не просто пропаща людина, а ще й особлива 🤦🏼♀️🫶🏻
Щиро дякую, що піднімаєте такі питання! Це дійсно цікаво слухати вас як професіоналів та як тих, хто має розуміння, що з ними відбувається:) Також помічаю за собою чутливість до високих звуків, це як фізичне відчуття дискомфорту, запахи, і на диво - конкретні слова чи наголоси! Тобто якщо хтось каже арахіс з наголосом на і, мене аж тіпає)) Цікаво за собою спостерігати та розуміти, що це витівки сприйняття. І також помітила, що троошки розумію щодо ОКР, тобто маю ледь помітні моменти і це допомагає розумітись з подругою, у якої саме клінічна картинка ОКР. Також є хвилі, коли хочеться скаженого джазу зі складним ритмом, який налаштовує і заспокоює, а буває хвиля, коли кожен звук перевантажує систему. Дивина та й годі:)
Надзвичайно цікавий діалог, дякую за вашу роботу! ❤ Треба починати пошук спеціаліста, який міг би якісно продіагностувати , бо велика кількість пунктів про які ви говорили збігається з моїми власними спостереженнями про себе.
О господи, як же класно почути про ті самі проблеми)) пенопласт - це найгірший витвір людства 😅 ненавиджу, коли плани скасовують, сиджу до останнього, коли хочу пити чи в туалет.
Як людина, шо 45 років прожила з активними проявами РАС, кажу - так, це є наслідком певного обмеження деких сфер мозку, які все життя вчився компенсувати, з різним успіхом. Це нормально. Приймаєш це і вичшься використовувати свої сильні боки та захищати слабкі. Бо в кожної людини індивідуальний мозок. І дивлячись на перевагаючу кількість нерозумних то типово бути недорозвиненим та тупуватим
Вже почав дивитися і розумію, що зараз затягне, а ще ж треба щось там поспати... коли я нарешті висплюся? Відкладу поки що відео на ранок, бо аж занадто цікаво.
Мене збентежило висловлювання пана Сергія, про те, що якщо у дитини знижений інтелект, то не треба у неї інвестувати. Він звичайно не сказав це прямо, але так можна почути. Можливо варто зробити окреме відео про низькофункціональних дітей і які навички потрібно у них розвивати.
@@naukpopil саме так, мого ютуб-каналу наразі немає, тож дуже вдячний Ользі за запрошення до цієї розмови на її каналі та з її аудиторією) переважна більшість того, про що я зараз розповідаю, звучить у стінах факультету психології КНУ імені Тараса Шевченка, а левова частка записів - це лекційні заняття відповідних курсів для студентів)
Я не переношу звуки жування і ковтання. Для мене це з розряду катування. І я умудрилась все життя це приховувати від інших. Я не їм за загальним столом, а якщо так, то вмикаю додаткові шуми, щоб перебило звук. Тепер маю свою сімʼю і у нас немає спільних сніданків чи вечерь. Лише по святам. Просто не можу. Стаю агресивною.це дуже заважає жити. Навушники-моє спасіння. Я ними, буваю, затикаю вуха, щоб приглушити звуки, коли хтось голосно говорить до мене, бо як по голові молотком, аж голова тріщить. Інколи мрію трішки оглохнути, щоб бути нормальною Також майже всі ті симптоми з відео РДУГ мені підходять
А мене жахливо бісить брязкіт посуди, коли гучно вишкрібають щось з каструлі чи тарілки, коли щось різко падає, коли в когось різко включається звук відео, взагалі усі різкі звуки, бо часто підстрибую на стільці, коли дуже зосереджена на роботі навіть на сповіщення та дзвінки, мене легко розбудити і потім я не засну, шум злітаючої пралки, бо серце калатає і лізе тривога, стаю дратівливою і злою. Мої рідні мене розуміють, думають, що я просто егоїстка і не хочу ні з ким рахуватися, але мене це дійсно виносить і піднімає рівень тривожності, що потім негативно впливає на загальне почуття і можливість концентруватися. І так усе моє життя, не тільки через тривоги. Мрію про тиху окрему кімнату тільки для мене, яка б замикалась на ключ з середини. Я прагну спілкування і часом самотність виганяє в депресивні стани, але часом так хочеться ескейпнути від побутових шумів максимально і негайно.
@@naukpopil точно! В фільмах взагалі це капець… але хоча б передбачливо і можна встигнути зупини це все))) І ще, буває, по телефону з кимось розмовляєш і вони несподівано яяяк сьорбнуть чай😬 чи вирішать щось почавкати собі
@@sologina8484 до речі в телефоні це мене ДУЖЕ бісить. в реалі не завжди, а от коли мало того що завжди стрес телефонна розмова і людина ще й їсть я прям рррр
Можу порадити Paige Layle, Orion Kelly, Autism From The Inside, Autistamatic, I'm Autistic, Now What?, Yo Samdy Sam, NeurodiverJENNt, Damian Milton. Після них Ютуб ще купу інших підкине. І купу нарізок з тіктоку.
Про трейлери у мене АБСОЛЮТНО воно. Ненавиджу спойлери. Я зразу все зрозумію, і все, через це я не дивилася кілька дуже відомих (та ймовірно ж хороших) кіно і серіалів.
@@naukpopil ахаха, я саме про неї перш за все казала, так)))) і так все вже знаю основне по сюжету)) і там не грає ніхто, на кого мені би хотілося подивитися) і взагалі, я ще більше переконалася, як багато у нас схожих проявів. Взагалі із РДУжних ознак мені не характерні лише проблеми з запізненнями, час я навчилася добре відчувати. А все інше ДА.
Дякую спікерам за висвітлення особистого досвіду. Підписка і лайк. Попри свою умовну нейротиповість дослухав від початку до кінця, оскільки тема для мене вкрай актуальна. Одразу прошу поділитися досвідом чи можливо спрямувати для корекції затримки мовного розвитку у дитини з РАС і РДУГ по типу сенсорної алалії без когнітивних порушень. В анамнезі заняття з поведінковим терапевтом, ерготерапія, сенсорна інтеграція. Як знайти оптимальний інклюзивний простір в умовах війни в Україні??? Дякую і сподіваюсь на зворотній зв'язок
Дякую Вам за відгук та актуальне питання. Як я розумію із Ваших слів, то Ви задіяли якраз ті заходи корекції, які потрібні у такій ситуації для того, аби змінити і виправити ті прояви дезадаптації, які можуть змінитися. Щодо оптимального інклюзивного простору - це актуальна тема наразі. І тут вже є певні успіхи, але й багато також ще слід зробити. Часто нейрорізноманітним людям доволі важко дається переживання досвіду війни, оскільки сенсорні її компоненти (а також повʼязана із нею невизначеність) можуть сприйматися набагато гостріше й сильніше). Але основне завдання зараз для побудови інклюзивного простору таке: спочатку інформування про особливості сприймання, реагування, переживання та поведінки нейрорізноманітних людей - тут важливо саме, щоб це обговорювалося на широкий загал, а не тільки серед фахівців; надалі, створення таких опцій у соціальному житті та просторі, який поділяють люди, які будуть інклюзивними й не міститимуть барʼєрів (або ж мінімізують такі барʼєри) для нейрорізноманітних людей. Іноді йдеться про застосування шумопоглинаючих навушників, іноді про те, щоб мати доступ до сенсорно-полегшеної версії контенту на сайті/в кінотеатрі/на стадіоні. Власне, цей інклюзивний простір, якщо перший етап (інформування й обговорення) пройшов добре, стає можливим. І далі його необхідно будувати у певних сферах, використовуючи у якості орієнтиру потреби нейрорізноманітних людей (відповідно до твердження "нічого про нас без нас").
56:40, звісно лінь черпати, що ти вже знаєш, або ще на підході видно, що не варте. Як книжку про інфекційні на 500 сторінок, де про кожну хворбу копіпастять від попередньої одні й ті самі симптоми "підвищення температури, лимфатичні вузли і т.д.", замість написату базу та потім чисто відмінності, або унікальності, я раз так і зробив замість реферату на 15 сторінок наприклад, й таку роботу не прийняли. Нейротипові, це небезпечний баласт, та ступор прогресу.
Добрий день) Мені 31 і останнім часом я почав більше розуміти рдуг, здається в мене є цей розлад але я не певен, до кого треба звертатись і чи треба в такому віці?
Вік тут точно не питання - дехто і в 60 діагностується. А от знайти спеціаліста дійсно важко. Сергій заходить в коменти, можливо відповість вам конкретніше
То у вас науковців вже є книжки де описані загально- стандартні особливості сприйняття людиною світу?Де ті книжки шукати? Бо ці півпрозорі швайсики,чорні і бликучі козявки,блискавчні спалахи,потемніння, концентрація зору різне фокусування очей,флюросцентні круги,гіпербаченняпошук подібностей,межа смаку нюху,у вухах звуки власного тіла ?,бо треба знати чи інші люди сприймають подібно як я чи треба мені ще підналаштовуватись щоб порозумітися з іншими.
Не можу знайти в коментарях це питання, але я б дуже хотіла почитати чи подивитися матеріали саме про само діагностику. Тому що у мене так само багато симптомів проявляються тільки тоді коли є про них прочитала. І я це все спихала на психосоматику. Наприклад: Я почала приймати антидепресанти і на якомусь заході ми пили каву. Все було добре Я пила каву, але потім у мене з'явилася думка: "А чи кава впливає якось на антидепресанти?" (Тому що алкоголь і наркотики дуже впливають я їх не вживаю). Коли я подумала про це у мене з'явилося дуже сильна тривожність, прискорилось серцебиття то я почала швидко шукати відповідь в інтернеті. Як тільки я побачила слова що каву можна пити з антидепресантами у мене все як рукою зняло. І так само коли я читаю про якісь розлад і бачу у себе якісь симптоми після прочитання, то в мене співає дві думки або я це собі придумала тому що я про це прочитала, або вона в мене завжди було і я тільки це помітила коли дізналася що таке є. Якщо у вас є більш детальна інформація з цього приводу я була б дуже вдячна якби ви розповіли про це трошечки детально або дали посилання де я можу про це дізнатися. Дякую
Все що ми відчуваємо, переживаємо, усввдомлюємо це результат роботи мозку. Відповідно якщо людина наділена розвиненою деталізованою назвемо це фантазією, то її мозок здатен згенерувати сигнали про наявний біль деінде, запаморочення, запустити гормональні процеси в будь який бік, імунні процеси тощо. Іншими словами жодної фантастики, просто виконання сприйнятої команди мозком наділеним як психічним, так і фізіологічним набором можливостей. Яскраве образне мислення з деталізованим контекстом, це одне з направлень спектру нейрорізноманіття. В крайній неконтрольованій формі це шизофренія. В реактивній формі це "людина хамелеон": що зараз прочитала чи почула , те і відтворює з усіма симптомами.
Доречі цю особливість мозку експлуатують всі езотеричні вчення та секти. Всі їх практики базуються на формулі "уяви - відчуй - запам'ятай відчуття - відтвори відчуття". Суцільне самонавіювання.
Скажіть, будь ласка, як записатись на онлайн -прийом до пана Сергія, щоб підтвердити діагноз ? Тут , в Канаді, вже чекаємо 2 роки , моя 20-річна донька дуже страждає . Дякую
@@naukpopilдякую вам за чудовий подкаст . Я стільки дізналась про те, як почуває себе щодня моя донька. В повсякденному житті «маскується» під загал і тому витрачає величезну кількість енергії. Ставили онлайн діагноз «шизотиповий розлад особистості», «біополерний розлад», «депресія», але донька впевнена, що в неї РДУГ і РАС одночасно. Потрібна професійна консультація . Була б дуже вдячна за контакт пана Сергія
@@irynavasylenko9579 дякую за відгук, радий, що це було для Вас корисно. Щодо консультації - пишіть мені на пошту: sergiylytvyn@gmail.com Проте для підтвердження діагнозу найкраще буде звернутися до фахівчині-психіатра, наприклад Надь Беати: drbeatanad.com Або ж, якщо цікавить нейропсихологічна діагностика у дитячому віці, то це психологиня Альона Вавілова: neuroflex.ua/experts/alona-vavilova/
Я в кінотеатр з собою беру сонячні окуляри жовті і беруші.Хотілось би щє і важку ковдру,але то не зручно)) і щє -спрей триптановий від мігрені,бо може статися.Через то все хожу рідко.Нещодавно обрала дивитися фільм на який дуже чекала-"Фуріозу"-в онлайні,бо кіно дуже сенсорно навантажене.Тож дивилася з перервами 3 дні)
Щодо різноманітності та еволюції, не варто її наділяти особою та наміром. Тобто твердження "еволюція виводить найкращу людину під поточні обставини" хоч і може співпадати з реальністю яку споглядаємо, та все ж вносить хибне враження "божественного наміру", навмисного свідомого корегування чогось під осяжну мету. Натомість еволюційний процес це і є об'єктивно жорстоке випадкове різноманіття " відхилень ", помилок та варіацій по всім можливим характеристикам та спектрам. Тобто ітерація еволюції це не" покращення вже зараз", а швидша загибель з меншою кількістю або відсутніми нащадками всіх чия відмінність виявилась невдалою.
так життєво про раптове скасування чогось. навіть якщо це раптове скасування чогось, що так само раптово намітилось (тобто фактично цього й так від початку не було в планах, але воно скасувалося, і сам той факт капець дратує)
@@naukpopil Дякую за цікаве питання та запрошення до дискусії тут. Якщо стисло відповісти, то наразі на жаль ні, сумніви після встановлення діагнозу таки лишаються (іноді з часом діагноз знімається або замінюється на інший). Але є багато засобів ці сумніви мінімізувати. Вивчення обʼєктивних засобів діагностики РАС (біомаркерів) зараз триває і ми з нетерпінням чекаємо з цього напрямку цікавих результатів (зараз доволі високі шанси на успіх у методів нейровізуалізації, наприклад у електроенцефалографії, дивіться про це тут: fnih.org/our-programs/biomarkers-consortium-the-autism-biomarkers-consortium-for-clinical-trials-abc-ct/). На етапі, який є зараз, ще немає такого біомаркеру, який би задовольняв усі вимоги валідності (вимірював саме те, що має), надійності (робив це регулярно та без збоїв) та дискримінативності (відрізняв добре випадки, коли РАС є і давав би змогу розуміти добре міру його вираженості). Тому зараз панівним підходом до діагностики є оцінка симптоматики (за критеріями, які містяться у діагностичному та статистичному посібнику DSM-5-TR та класифікаторі хвороб МКХ-11) у поєднанні зі збором всієї можливої додаткової інформації. Для цього використосуються три типи даних (якщо РАС діагностують у дитини), а саме: детальний анамнез та інтервʼю з батьками + опис батьками поточного функціонування дитини у різних ситуаціях + клінічне спостереження та оцінка поведінки дитини. Саме ось ця всебічна діагностика трохи знижує сумніви стосовно діагнозу, адже якщо дані, отримані різними способами і з різних джерел суголосні, це свідчить про наявність того чи іншого діагнозу. Також трохи менше сумнівів зараз через те, що існтрументи тестування розвиваються, і вони вже містять як протокол інтервʼю та опитувальники, так і тести для оцінки різноманітних соціальних навичок чи пізнавальних можливостей. І цей розвиток тестування розширює можливості скрінінгової діагностики (швидкої, яка підходить для першого етапу). А це часто цікаво вже не так дітям, як дорослим із РАС, які зацікавилися орагнізацією власного нервової системи та психіки. Тому першочергово пропонують, як правило, тести для скринінгу (як, наприклад такий перелік: embrace-autism.com/autism-tests/). Але скринінг дає змогу більше перевірити власні припущення і зрозуміти, що вони, можливо, мають певні підстави. Далі, якщо виникає потреба встановити офіційний діагноз, то із цим оптимально звернутися до психіатра, із яким Вам комфортно працювати, для подальшої діагностики. Якщо тема цікавить глибше, то є ось тут відповідна інформація також: www.nimh.nih.gov/health/topics/autism-spectrum-disorders-asd#part_2282 ps: взагалі питання обʼєктивної діагностики у психології та психіатрії - це цікава тема, яка зараз розвивається завдяки обміну між різними науками та поступу технологій отримання даних; один із проектів, який рухається у цьому напрямку - це RDoC (www.nimh.nih.gov/research/research-funded-by-nimh/rdoc).
Якщо дуже стисло відповісти, то поки що саме такого засобу діагностики на жаль немає, але є перспективні дослідження у цьому напрямку та проєкти, які розробляють прототипи діагностики РАС із використанням біомаркерів. Біомаркери (обʼєктивні засоби діагностики РАС) зараз активно вивчаються для того, аби відповідати усім критеріям валідності (щоб вони вимірювали саме те, що мають), надійності (робили це регулярно та без збоїв) та дискримінативності (аби могли відрізнити випадки, де РАС є і де його немає, а також рівень його вираженості). Хоча таких досліджень на підтвердження біомаркерів РАС потрібно більше, є гарні шанси у методів нейровізуалізації, наприклад у електроенцефалографії, а також у айтрекінгу: fnih.org/our-programs/biomarkers-consortium-the-autism-biomarkers-consortium-for-clinical-trials-abc-ct/
А можете порадити психіатра в Україні, у якого можна зробити евалюацію спектру аутизму? То в США стою в черзі більше року, трошки це напрягає. Я діагностована загально (є бумажка), але отримати більш детальну діагностику, щоб пропрацювати свої "баги" далі - маєш страдать. Щодо випуску, то дуже бісять люди, які виправдовують свою поведінку РДУГ. Типу, сталось ось що, я нічого не зробила, ну, у мене ж РДУГ. Або, бісять люди, які кажуть "та ну, ти не схожа на аутистку". Типу, я питала чи я схожа. Також, не подобається, коли люди кажуть, що у них РДУГ чи навіть аутизм. Але коли питаю, чи діагностувалися, чи працюють над своїми issues - вони знизують плечима. Це знецінює в моїх очах їх, їх думки про аутизм і мої зусилля для соціуму, щоб не ранити його (соціум). Подобається, коли люди ніяк не реагують на моє відкриття їм, що маю аутизм. Типу такі - ну ок. Бо я теж ок :) Подобається, що люди стали більше ділитися своїми почуттями чи поведінкою, готові розказувати. Це додає сил працювати над собою, робити успіхи у соціумі (бо я цього хочу). Дякую за відео і біологічні аспекти роботи мозку. Було дуже цікаво.
дякуєм за відгук! "ти не схожий/а на ..." це прям топ-крінж, так. і виправдовування всього - теж. по детальній діагностиці покличу в коменти Сергія, він тут активно відповідає і сподіваюсь порадить.
Доброго дня, підкажіть, куди можна звернутись за адекватною діагностикою РДУГ? Бо зверталась до психіатра, але типу діагностика була просто з бесіди, що на мою думку недостатньо.
Ще подумалось: окрім стереотипу про "однакових нейротипових" і всіх таких унікальних нейрорізноманітних може бути і протилежний. Треба акцентувати, що кожна "нейронетипова" людина теж має свій унікальний характер і не завжди поводиться так, як очікують від людей з подібними особливостями нервової системи.
Значить скоріш за все людина належить до генетичного варіанту «швидкий метаболізатор кофеїну» і тому легко спить після кави. Але для деяких РДУжників дійсно це теж може бути додатковим симптомом навіть при «середньому генетичному варіанті»
