Рада, що хтось почав говорити на цю тему на українському ютубі, бо саме подібні ролики врятували мене, коли я була в нагіршій стадії своєї хвороби. Я відновслююсь від анорексії і я можу погодитись з тим, що підтримка рідних є найбільшим стимулом до відновлення, думаю я вижила тільки завдяки тому, що поруч була мама. Проте я маю зазначити, що вилікуватись від анорексії за два місяці практично нереально, банально через те, що цю хворобу можуть помітити тільки тоді, коли фізичному здоров'ю тіла завдано дуже багато шкоди. Просто у соціумі дуже хвалять схуднення та заняття спортом, тому часто згубна поведінка людей з анорексією навіть підтримується. Також 3 прийми їжі у відновленні від анорексії дуже замало. Це має бути МІНІМУМ три прийоми їжі і три перекуси, але, коли настає стадія страшного голоду і людина просто не може втамувати голод, то навіть цих шести прийомів їжі буде недостатньо. А ще цікавим є тема генетики, бо насправді моя маама ніколи не сиділа на дієтах чи худла (хіба що тоді, коли я народилася і вона хотіла прийти в форму після пологів тому почала бігати, але я очевидно цього не пам'ятаю). Але, коли я почала обговорювати цю тему з батьками, то виявилось, що у мого тата був період в житті, коли він був студентом і так прагнув схуднути, що через спорт та обмеження в їжі почав вже втрачати свідомість, але він якось зміг схаменутись і почати знову їсти. Не впевнена, що у нього дійсно був розлад харчової поведінки, але це трохи його нагадує
На роботі видався МЕГА складний тиждень, от максимально хріновий. І я весь цей тиждень їм як не в себе, щоб якось "перетравити" стрес. Відео прям у ціль!
ще з садочку, мама обмежувала мене в солодкому, мучному, садила на дієти, завжди говорила щось про моє тіло чи вагу. сама страждала від того, що в неї зайва складочка на тілі і грам на вагах, і мене вчила. пів дитинства я жила по принципу "дієта - переїдання - дієта - переїдання - дієта", і так по кругу. вже в'їлися її слова "потім скажеш мені дякую, що обмежувала тебе і тримала в руках!". дякую, мам, за рхп.
Не можу визначити свій розлад через те, що не маю якихось причин для переїдання. Скоріше просто не відчуваю насичення допоки не наїмся настільки, що буду відчувати тяжкість. Питання самій собі, чи наїлась, не допомагають, бо я готова їсти буквально постійно, наче "наздогнатись"
@@user-ee2wc1up8k не знаю, чи допоможе, але намагайтеся пити більше води під час їжі. Мені допомагало швидше насититися. І менше стресів та докорів до себе, як би складно не було втриматись. Коли я легше почала ставитися до своїх переїдань, то і не було бажання зайвий раз заткнути цей внутрішній голос їжею
Я навчилась жити із булімією ,насправді це страшна хвороба і мені шкода людей які з цим стикались тому що ця хвороба не мине пігулкою ,це робота над собою кожен день ,це наче вчитись заново їсти .Я схудла на 55 кг . за два роки ,тарілки були здорові але було жостко обмеження 3 рази їсти на день в одній тій самій годині ) найважче було вийти з свого власного тотального контролю ,вчасно бо дійшло до анорексії адже я не вийшла з режиму схуднення .Батьки почали насильно годувати ,жирними продуктами 😂такими як сало ,і смалець …великими порціями ,почалась рвота а далі все як в тумані .Я їла як голодний вовк все що бачила і рвала ..рвала ..не могла це контролювати ,батьки називали мене дурною ,не звертали уваги взагалі на мою проблему ,казали що це фігня ,що я собі щось вигадала .Чесно ,це жахливий період моєї юності ,депресії ,низька самооцінка ,думки про самогубство .Лише через декілька років такого піздєца я сама справилась ..шкода що така тема коли не підносилась .Я навчилась усвідомлювати свою цінність ,унікальність ,стараюсь здорово харчуватись ,займаюсь спортом в задоволення ,одружена та вагітна .Але окрім буліміі та втрачених років на неї у мене є рефлюкс жовчі ,хр запалення стравоходу тож якщо їсти херню то в мене буде печія і знову антиремісія .) тож моя «доля « чисто харчуватись
О, ну більшу частину цих "першопричин" мого РХП я добре знаю, але, нажаль, позбутися цього саме зараз дуже важко (через війну змушена жити з мамою вже 1,5 роки - і розумію, що сама вже не вивожу і потрібен спеціаліст, бо окреме житло зараз дозволити собі не можу), + стан "підвішеності" і невпевненості у завтрашньому дні , відсутність роботи, інтеграція в нове суспільство ,хвилювання за рідних на фронті = привіт загострення РХП. Дуже Вам дякую за відео і за теми, що Ви в них підіймаєте
Я вилікувалась від булемії після того, як почала падати в обмороки, 20 років тому. Набула проблеми із зубами та шлунком...Потім ще декілька років пару разів ставались "рецидиви", зараз все норм. Психологічне часткове несприйняття себе нікуди не поділось. Хоч об'єктивно і розумію, що виглядаю я непогано... А все напевно через те, що батьки мені жодного разу не сказали, що я гарна, а тато то і взагалі іноді плутається як мене звати 😂 Тож кажіть донечкам, що вони красуні і все буде добре ❤😊
Треба полюбити себе, щоб почати піклуватись за собою(спорт і правильне харчування), а в якості нагороди за любов до себе - гарне підтягнуте тіло. Але то ж титанічна праця над собою, в собі, в своїй голові. Висновок: якщо хочеш гарне тіло, полюби себе, працюй над тим, щоб прийняти себе.
Моя мама з самого дитинства повторювала і мені, і родичам - не пхати в мене їжу силоміць, з'їість стільки, скільки захоче. Вона ніколи не сиділа на дієтах, притримується звичайної побутової активності і все життя виглядає стрункою. Навіть зараз, коли вже на пенсії. Лише могла обережно сказати, що для нашого з нею ростом (ми десь 165 см), не бажано важати більше 60-65 кг. І це було дійсно не агресивно. А от її сестра, моя тітка, повна протилежність. Вона з дитинства повторювала мені, що я ніколи не буду стрункою (хоча я завжди була нормальною, займалась спортом з 4 років), постійно просила порівняти себе з іншими жінками (навіть незнайомими), все життя страждає від проблем з харчуванням, заробила діабет, вже видален жовчний, вважає, що від яблука "заливає", називала себе жирною коровою, і ще дуже багато чого. Вона може буквально весь день сидіти за ТВ і постійно щось їсти. І я не знаю чому, але відчуваю більш її впливу, аніж маминого на тему харчування. Можливо, це як травма з дитинства залишилась, ці її упередження.
У мене рхп, нервова анорексія, булімія, з самого раннього дитинства, мама таким не страдала але в неї гастрит і язва, попрацювавши з психологом вияснилось що цей букет у нас через те що ми жили з моєю нарцисичною, абьюзивною бабою ( свекрухою) яка поїдом все життя нас їла
@ks-ys7vd поки що, я рятуюсь антидепресантами. Змінила багато психологів, по різним причинам. Стараюсь, час від часу, коли відкладу гроші, брати пакет консультацій. Поки я ще не вирішила проблему, та тепер зʼявилось розуміння, що відбувається зі мною і по яким причинам☺️😥
Дякую за відео! Я вийшла в ремісію від рпп майже рік назад, з психологом. Бо це було ці мною 13 років. інколи бувають відкати, інколи знову хочеться сісти на дієту, а перед цим добряче наїстися😢але в цілому, якість життя вийшла на новий рівень! P:s: квартира чудова! Голосую за Гаррі Поттера на фоні. Або пліткарку, або Як я зустрів вашу маму!☺️
В мене була орторексія, то щоденник харчування був завжди, бо була помішана на плануванні раціону, підрахунку калорій та підбору "правильних" продуктів. А коли я почала дозволяти собі їсти те, що забороняла і хаотично харчуватись стало легше. Але думаю, це в моєму випадку. Орторексія була способом контролю, ніби я контролюю вагу а одже і контролюю своє життя. А по факту, я не жила весь той період, бо думала лише про корисне харчування, що, скільки і коли з'їсти. В результаті всі ті роки втрачені, бо я навідь мало, що пам'ятаю через постійне виснаження тіла. Ще мені допомогло, що тато сказав: якщо буде так далі ти помреш. Мене це якось зачепило трохи, бо тоді мені вже було важко щось відчувати і я була без емоційна. В мами ніколи не було РХП, вона якось не думала про харчування і фігуру, завжди була стрункою. Тому всі родичі мене з нею порівнювали, казали ти схожа на татову сім'ю, а мама в тебе гарна і струнка.
У мене компульсивні переїдання і мій тригер худі баби в інстаграмі, починаю таак себе заганяти, шо капєц просто до ненависті свого тіла - вирішила піти до психолога, стало в мільйон раз легше, все в наших руках і те що зараз піднімаються такі теми дуже круто!
Не знаю, як ви зараз( але надіюсь, вже не краще🫶) Але дууууже раджу видалити інстаграм хоч би на місяць Це таке полегшення! Не тільки в плані харчування допомогає
І дуже важливі слова про те що не можна казати «просто не їж багато, просто піди в зал» це так не працює Мені так мати сказати ти ж могла не їсти, нащо ти наїдалася? А мені було роки 4 чи 5 я взагалі не дуже розуміла норми і як воно має бути . коли вдома постійні переїдання були міксуючись з голодуванням Важко зрозуміти як вести себе з їжею
Мене ще питають як полюбити себе але як то пояснити в двух словах, коли я на такий шлях поклала 5 років Бо коли була залежна від батьків не могла розпоряжатися своїм життям так як мені того хотілося
Привіт, дякую що розповідаш стільки корисного❤ Я жила завжди худенькою, поки не почала дорослішати і в мене не появились бедра- і всі мої оточуючи на цьому акцентували: ого яка жопа, певно тобі не треба той бутерброд їсти, може ти без вечері будеш, може ти більш рухлива будеш- ти себе бачила... особливо на дієтах не сиділа: але нав'язливі думки ти маєш бути худою, і карати себе в своїй голові за кожну лишню калорію😢 тільки в минулому році я від себе відстала! І досі вчусь любити себе! І нарешті полюбила пробіжки не для того щоб схуднути, а тому що мені подобається як я себе відчуваю після тренування ❤
На рахунок "буде 30 - нікому не будеш нужна". У мене бабусина сестра у 5 знайшла нового чоловіка. Її чоловік помер і вона зійшлась з іншим паном у своєму селі. СЕЛІ. У 65... Їй він в результаті не сподобався у побуті і вона "вернулась в свою хату дівувать"
Дякую,відео відгукнулось! Я сама в минулому хворіла на булімію,з 14 років,бувало,що пару раз на день "очищувалась",я ходила до декілька психотерапевтів,але зриви були все рівно,і по суті,терапія може й допомагала,але,м'яко кажучи,в моєму випадку ні,були роки коли я важила 42 кг при зрості 164,звісно жіночого циклу у цей час не було,гінекологи казали,але я нікого не слухала,я так вивільняла емоції,я прям кайфувала від того,як я очистилась,так продовжувалось 13,13! Років Карл, я була залежна від їжі,так,з виходом на роботу це трішки змінилось, просто 1 раз на день,це для мене вже було досягнення,остаточно і без терапії в мене щось нарешті стукноло в голові,-тільки,коли я завагітніла двійнею,все,на цьому період булімії вийшов з чату,я навіть,не думала про те,що я можу зірватись,чи знов щось додому припасти,щоб очиститись,зараз двійнята майже 2 роки,слава Богу,булімія відійшла,жодного разу я ще не очищувалась, сподіваюсь назавжди)
До речі,у мами,тоді ще не виявила це як рхп,але в неї,на мою думку по розповідям з мого дитинства,коли я мала була і по моїм спогадам,було це,не в такій формі як у мене,але вона то в періоді їсти все була,то намагалась схуднути,тож можливо,що доля правди щодо спадковості чи часткової спадковості,можливо,є
З початком війни почала спостерігати за собою ознаки рхп, хоча ніколи особливо не заморочувалася. Почала записувати калорії, слідкувати за стравами, аби лише відчувати, що я принаймні це контролюю
Вітаю з переїздом, картинка стала ще приємнішою😍 Відео дуже актуальне, дякую Вам🤍 Хочу підтвердити тезу про спадковість РХП.Мама вже років 30 бігає по цим дієтам, я близько 10 років . Лише коли почала жити окремо, усвідомила, що це хвороба і потрібно щось змінювати
Алла, дякую за відео, дякую що піднімаєш цю тему ❤Щодо генетики, у мене рхп, моя мама сильно зациклена на фігурі, схудненні, постійно пробувала якісь нові дієти на гречці і яблуках по три тижні, коментувала моє тіло
Включила відео думаючи просто послухати Аллу,бо рхп ніколи не мала, і тут згадала в років 13 дивилася одну на той час популярну блогерку і в неї було відео "как пахудєть" і вона там на повному серйозі розказувала,що щоб схуднути треба лише пити чай і їсти сухарі😐в моїй 13-річній голові це звучало геніально, бо чай я і так цілими днями пила і сухарі ті з ізюмом любила🤦♀️ наслідки не заставили себе чекати...(
До речі, про немає сил. Треба також перевірити, чи це не депресія. Бо я не мала сил на терапію місяцями, а виявилось, що то депресія. І спочатку ми розбирались із нею, а потім - почали терапію РХП
Аллочка, напишу може чисто як за ідею для відео, може захочеш про це поговорити. Було б круто якщо б ти записала відео про те як не переживати йти на нову роботу, або займатися новою справою та не відчувати тривожність із-за цього
За те що рхп може передатися від сімʼї це так Але я завжди підозрювала, що може бути по іншому і що може бути по нормальному Тому в момент коли я зʼїхала і за наступні 2-3 роки знайомства з собою я зрозуміла як і що мені краще їсти І не обійшлося без «марафонів» «30 днів без цукру» і тд Але примірявши на себе різні ролі Зрозуміла що мені комфортно їсти, скільки їсти, і що мені цікаво дізнаватися про те як покращити свій стан І на даний момент я повна протилежність сімʼї
У мене булімія. Я працюю з спеціалістом. І така херня була в мої мами. Вона не тільки коментувала мою вагу(хоча я була тоді худою,а вона жирною. І +такого відношення ,що я по індексу маси тіла в нормі,а бачу себе всеодно жирною),а і показала мені способи очищення👍🏻🫠
я коли ходила в 6 клас (важила 50) я набрала +/- 5 кіл і мені вчителька почала казати, що то не красиво, мені треба худати, бо я так залишуся сама, після того я вчительку зненаведіла і це вона сказала перед усіма дівчатами класу, мені було дуже соромно, хоча я тоді мала проблеми зі здоров'ям не тільки фізичні, але і ментальні.
Єдине, хотілося б уточнити, що у відео йдеться про нападоподібні переїдання, а не компульсивні. Це трохи різні розлади, і саме нападоподібні мають оцю схожіть із булімією, але без компенсаторної поведінки
Похоже я один із тих 14% чоловік у яких компульсивка.Мені здається ця хвороба не залежить від статі, просто скоріше за все чоловіки йдуть в алкоголізм в таких випадках.Так як я не маю шкідливих звичок,мене понесло в рхп
Я себе ловлю на тому, що переїдаю, коли допустим закуповуюсь на тиждень. Не можу вкусняшку розтягнути на декілька днів, а поки вона не закінчиться я не можу зупинитись її їсти, думки тільки про це
Мені здається це просто якась травма, яка передається від мами, а не ген. Якось дивно, ген рхп🤨, це ж ти вже свідомим таке спостерігаєш. Ну хіба, схильність до тривожності чи там депресії, може прям від народження передатись. В мене мама ніколи на дієтах не сиділа, але все ж не була до кінця задоволена власним тілом, а вже її фігура і метаболізм, вирогідніше, генетично передалось😅.
