Було б непогано ввести якийсь обов'язковий курс в школах, присвячений таким речам, а також всiляким потворам-манiпуляторам. Скiльки помилок можна було б уникнути, якби ранiше знав все те що знаю зараз.
Проблема цієї ідеї в тому, що шкільна система чи навчальних закладів будь-якого формату забувають про причини які спричиняють такі тривоги та травми. Перш за все, наші вчителі та педагоги не адаптовані до такого роду взаємодій, у них в самих нажаль багато проблем, травм та тривог які зазвичай і виливаються на дітей. Також, варто враховувати що через це замовчуються проблеми морального та психологічного характеру. Це створює пряму причину для того щоб не акцентувати увагу на таких речах, бо "у нас теж ваще та єсть праблємі, нам не даплачівают за єто", ну або вже "я шкільний психолох, але проводити прийоми не збираюсь". На цьому все закінчується. Якби всі люди разом поставилися до цього більш серйозно, не дивлячись на свою "гордість" і "гострий розум", то всім стало би легше. Авжеш, також треба враховувати булінг серед школярів, дозволеність зі сторони вчителів, директора/зам.директора певного закладу та батьків. За батьків які неправильно ведуть виховання дітей, теж можна сказати багато всього, авжеш, але це вже проблема більш масштабна і виходить за рамки простої адаптації під ситуацію, тому складно надати справді гарну ідею для вирішення проблеми.
В теперешніх школах можуть тільки більше травм ненести . Дивіться що робиться в школах хтось когось скидає з висоти . І це 1-4 класи , а вже старшокласники . Що вони не розуміють , що може статися якщо людина впеде з висоти ?
+ синдром відкладеного життя: спершу домашка а потім бавитись. Або спершу чорновик а от коли виросту то заживу, при тому відчуття "виросла" не приходить і в 40. Синдром самозванця Синдром відмінниці і не дай бог спозоритись Проблеми з комунікаціями
О, це я теж буквально недавно подумала, що в мене синдром відкладенного життя. Постійно відкладаю до якогось моменту? Цікаво, як з цим боротися? Може про це зроблять відео?
Спочатку піду поплачу. А потім порадію, що є такого роду відео! Це дає розуміння, звідки ростуть ноги, що я (на жаль) не одна така. І на щастя, з цим можна працювати
Давайте поплачемо разом...бо гадаю, що це треба обов'язково якось з себе вимити. Гадаю, що ця дівчинка розтлумачить багатьом жертвам з такої біди вилізти. З багна, яке тримає за ноги і руки, і не дає жити. А душа вся понівечена наче склом розбитим і кровоточить все життя.
Всі пункти співпали на 100%. Дуже велике дякую за це відео особливо за фразу: "...знайдуться люди, які готові будуть прийняти цей біль і розділити його з вами..." Мені важливо було це почути.
Не можу втримати сліз та злості на батьків. Яна, дякую вам. Усім хто зазнав цей світ як жорстокий - обіймаю тебе, думками я з тобою. Я розділяю твій біль.
Теж пішли сльози, бо 1ше, 2ге, 3тє все в яблучко...далі навіть недодивилась ще. Хоч я давно знаю наслідки своїх травм, але саме таке відео про маркери травми зустрічаю вперше.
Батьки також були дітьми, яким передали естафету отрути. Не факт, що ми теж не передамо цю естафету. Життя вартує, щоб його вчитися жити. Всім наснаги та віри у себе. Ми можемо більше ніж ми собі думаємо:)
Працюю з дітьми, тому вирішив на користь їм подивитись це відею - і більшість з цих пунктів мені як рідні. Також вина була на батьках і колу "друзів". Але я їх всіх пробачив, зараз маю життя про яке я раніше і не мріяв. Бажаю кожному зцілення і повноцінні цілі життя. Благословінь;)
Дуже буду вдячна за поради, як зцілитися від цього набору психол.хвороб. В мене просто крик душі, наскільки це про мене, я так мучаюсь внутрі вже всі свої 57 років. Дуже хочу інший взгляд, та позбавитись цього хламу. Та ще і чоловік, з віком впав в такі ж "хвороби". Допоможіть, благаю, якщо дійсно є досвід!?🙏
Я росла в дуже хорошій сім'ї!! Золоті батьки! Добрі чуйні, дуже демократичні. Неймовірні дідусь і бабуся! Просто до нестями любили мене. Сестри, брат. Багато походів до лісу, спання на сіні, тихі молитви в капличці! Веселі друзі, жодного булінгу в школі! Та все знайшла багато чого в вашій розповіді, що мені притаманне. Думаю проблема в надмірній вразливості нервової системи, та в тепличному вихованні, повному безмежної люьові. Навіть, загіпнотизувавши мене, навряд чи знайдуться якісь дитячі травми.
Найбільша травма в житті пересічної людини - народження. Якщо у Вас (власне, у Вашої мами) були якісь проблеми з вагітністю та пологами, це теж може бути дуже глибокою травмою. Або якась сімейна таємниця, щось чи хтось в роду ...
є дуже багато зразкових сімей, але абсолютно дисфункціональних - ви просто ще не пропрацьовували це все з психологом - повірте, вас чекає багато сюрпризів. я теж колись вважала, що моя сімя - найкраща в світі, зразок просто -а тепер з жахом згадую деякі системні речі, які практикувались в нас і нікому не побажала б такої родини
Ой йой йой 😢 як почали говорити про ознаку, коли різко починаєш щось робити, коли хтось приходить додому - побачила себе, так завжди робила. Останнім часом почала усвідомлювати, яким насправді тираном був мій батько. Починаю любити себе, зараз трохи легше стає
Мала майже всі пункти, за виключенням двох. Завдяки багаторічним захопленням психологією позбавилась майже всіх. Пішло на це більше трьох десятків років. Але яке то божественне відчуття свободи і закоханності в життя! Батьків уже не обвинувачую, співчуваю їм . Було ж і чимало добрих моментів. Вони ж самі жили в несвободі, якщо так поводились. У кожної медалі дві сторони. Завдяки цьому я стала сильна, навчилась сама режисувати своє життя, пізнала багато цікавого в психології, філософії, культурі. То ж не витрачайте своє життя на образи, а пізнавайте себе і нові грані прекрасного подарунку - життя. Дякую за відео. На жаль, за моєї молодості таких матеріалів не було. Тому й пішло на гармонізацію так багато років - методом проб і помилок. Дуже важливе відео.
Погоджуюсь зі всім, що ви написали. В мене та сама ситуація, щоправда трішки менше часу на це пішло. Психологія - недооцінена свого часу наука. Добре, що зараз люди починають розуміти її цінність. Добра і успіху вам!😊
Мені 40 років і я маю повний набір .. батьки не били ніколи ,але психологічно відчувала тиск... Відмінниця, слухняна,відповідальна... А в середині - пустота, так хочеться любові... Дякую Вам за відео, зрозуміла що я не одна така...
Про стресс который ты испытываешь когда в дверях звучит ключ прямо в точку. Только делать вид что ты работаешь не спасет. Мне хотелось забиться в какую-то щель и чтобы меня не нашли.
@@gavrilova.masterLD у вас есть своя комната.... Мы в детстве жили в однокомнатной. Спасения не было нигде. В туалете надолго закрываеться нельзя было.
В мене було все. Почав змінюватись з 27-ми років. Це була величезна криза. Тепер я зовсім зовсім інша людина. Деякі моменти ще можуть проявлятись, але вкрай рідко і я їх вже осознаю. Люди пропрацьовуйте травми, воно того варте
@@talavecher2207 як вам сказати, ми з дружиною курили траву і дуже багато спілкувались на ці теми. Дружина проходила психотерапію і прочитала пару десятків (якщо не більше) книг цієї тематики. А трава допомагала подивитись на ситуації ніби зі сторони, з іншої точки зору, осознати що сталось і як це вплинуло на мене. В мене було правило, що ідеї які приходять в голову в ці моменти я записував і мав реалізувати в життя на трезву. Так я почав вивчати програмування (вже змінив роботу), пробував налагодити відносини з батьком, взагалі розібратись у відносинах з батьками, осознав колосальний вплив мами. Зустрічався з родичами, братами двоюрідними, дививсь по іншому на це все, осознав свої залежності від алкоголю, нікотину, трави (зараз позбувся їх). Весь процес зайняв більше року після якого почалась жостка депресія з переосмисленням самого фундаменту на якому стояла моя картина світу, зруйнувались хворі основи на чому вона трималась і довелось їх вибудовувати заново. Ця фаза тривала близько року, тоді вперше була панічна атака, тривожність з'явилася і тд. Зараз мені 31, основи вже вибудувані, а моє зростання продовжується, стан нормалізувався (на скільки це можливо в період війни) і тепер я дивлюсь на світ зовсім іншими очима, намагаюсь працювати з реальністю, а не пропускати її через фільтри травм і жити у вигаданому світі.
Дякую!На превеликий жаль,"дякуючи" моїй матері,я і мої діти (через спілкування з бабусею) маємо усі пункти переліку.Проблема ще й у тому,що є цілий пласт суспільства,що виріс і росте зараз з подібними "вихователями" ,які вважають свої вчинки вірними.
Я своїх дітей від батьківського виховання або ховатиму взагалі, або навчу їх як собачок що можна з моїми дітьми робити, а що не можна, без пояснень чому. Пояснення в їх голови не зайдуть всеодно, перевіряла
Це якась дитяча позиція… якщо ви знаєте, що ваша мама робила неправильно і не хотіли, щоб ваші діти піддавалися цьому впливу, то треба було не дозволяти спілкування… а то переклали зараз на бабусю всю провину, а з себе відповідальність зняли
Приємна дикція❤ Мені так зайшов початок про фонову тривожність яка переростає в соціофобію, дуже чітко сформовано так як я згадую своє дитинство, все так починалось. Тривожність була дуже висока по тестах і вимагала медикаментозного лікування. Поведінкова терапія, великий рівень надії, підтримка вирвали мене з того пекла. Зараз я вже дорослий, є сім'я, дитина яку я стараюсь кожного дня обняти і сказати що люблю її. Фонова тривога все ж частково залишилась
У мене всі вісім. З роками дещо відвалилося, але мучає самотньость та відчуття, що я заблукала у цьому житті ніби не знаю себе, ніби й не народилася ще зовсім. Партнер холодний, ще й дочка вся в нього. Живіт все це життя болить.
Співчуваю вам. В мене з чол. те саме. Цим його поведінка дуже погано впливає на мене, теж приступи дуууже сильної самотності. Цього року я часто думала над тим, що поруч немає співчутливих емпатичних людей ні серед родичів, ні серед друзів, тому я дуже самотня, нема з ким поговорити саме так, щоб відчувалось що мене розуміють. Це було дуже страшне відчуття. І я стала згадувати коли я зайшла в такі обставини. Зрозуміла що всі наші друзі теперішні - це друзі зі сторони інтересів чоловіка, ми один одному не дуже цікаві, це більшеформальні стоунки і я в них почуваюсь небажаною, хоч може то й не так. Спілкування з ними зараз майже нема через війну. Я стала згадувати своїх колишніх друзів/знайомих, з якими я почувалася щасливою і потрошки почала відновлювати з ними спілкування в різний спосіб. Одна подруга повернулась в моє життя, і це так терапевтично працює, хоч ми дуже рідко бачимось, але тепер в мене є ще хтось, а не тільки сім'я, ще 1 джерело якоїсь підтримки, в даному випадку - моральної. До чого я веду.... Працюйте над тим, щоб повернути емпатичних людей в своє життя, тих з якими ви хоч тимчасово стаєте щасливіші + віднесіться до цього завдання як до роботи
Дякую за дуже корисну інформацію. Є над чим подумати і попрацювати. На жаль нас не вчили думати, нас вчили бути слухняними, взірцевими і т.д. Більшість батьків мого покоління переймалися тим, "а що люди скажуть?", а не тим, що ти відчуваєш, про що мрієш, чого прагнеш.
Бінго! Це найголовніше! Не думати про себе, свої прагнення, вважати їх правильними і гідними реалізації, робити щось для втілення своєї мрії, а робити те, що скажуть.
Невже з цією страшною бідою можна справитись? Мені 63 і все життя знівечене, навіть не знала чому. Бо з дитинства тільки страшні спогади. І таке відчуття, що я на цьому світі нікому не потрібна, та і іншше, все як ви сказали. Це така отрута і такий біль, що душа щимить від того болю навіть увісні, в хорошу погоду, або коли все наче гаразд. Не можу розслабитися і впевнена, що ось, знову скоїться щось, що зламає все. Жити з ЦИМ буває вже не по силам.
Дякую за відео. Якщо від себе, то певних травм я нахапався. І дитячих, і дорослих. Тому в звичайному житті їх прояви доводиться глушити поясненнями самому собі по типу "викинь з голови, не просто твій особистий маразм" і все таке. Зате згадки про деякі травмуючі події я використовую як мотивацію до певних дій. Наприклад, підхід до штанги. Навіть з бухлом зав'язав, тому що бухим занадто себе жалів. І ще одне: я не страждаю самотністю, я нею насолоджуюсь:))
Головна техніка,це самоспостереження,усвідомлення усвідомлення)),метапозиція,самоспостереження як образ життя,таке тренування,виведе на світ всі підсвідомі шаблони і покаже їх механічність і дасть силу не залучатися в них. Самоспостереження це як мистецтво,йому потрібно вчитися,відшліфовувати 24/7,но воно того варте.
Зошит, блокнот + олівець-ручка: Пишіть все, що болить. Неважливо як грамотно. Просто пишіть.✍ Поділіться з блокнотом усіма своїми думками: так ви їх не триматимете у собі і вам стане легше. Важливо: це можна повторювати неодноразово. Навіть про якусь одну травму дитинства можна писати знову і знову - тема у такій спосіб деталізується + через кілька спроб вам природньо, невимушено, захочеться розібратися у проблемі як у задачі. Це лише один спосіб/техніка, але може вам допомогти. Бажаю вам тепла на душі. Ви не самі у цьому світі🙌
Дякую. Все вірно, а з другого боку, якщо ти сам, то ніхто тебе не зрадить, ти сам собі хазяїн і сам відповідаєш за своє життя. В загалі бути самому це є спокій на душі і житті.
Нажаль це може бути правдою. Зараз дуже багато якісної та корисною інформації, на кшалт цього каналу. Але ж такого не було коли покоління наших батьків і їх батьків були молоді і виховували нас, тому вони й робили помилки.
@@name3less так! І + спектр різних стадій хворості-здоровості ділиться на 6 поділок, на скільки мені відомо. Очевидно що частина здорових - це всього лиш частина... Це успішні (для себе) щасливі і спокійні доброзичливі люди. Згадайте скільки ви таких знаєте. Я - жодної. Доброзичливих приємних знаю дууууже мало, і всі вони - невротики
Так і є . Нас виховували ті ж батьки вихідці з ссср, з тих же роддомів гестапо. Вони не вміли і не знали як правильно, бо і в них були такі батьки. Наша задача - щоб наші діти росли здоровими, для цього потрібно працювати над собою.
7/8😀 Оцей внутрішній алярм коли хтось за дверима - це взагалі біль. Вже перестала починати імпульсивну діяльність, але пульс у вухах, пришвидшене серцебиття, пітніння долонь у цей момент - просто завжди in. Лише сподіваюсь що колись відпустить. Дякую за відео.
Охохох! На жаль, у мене всі 8! Та я сильно не здивована! Так, дитинство було не дуже веселим! Але зараз я намагаюсь побудувати нове життя, розуміючи всі свої травми! Мені 41 рік і я дуже хочу почати жити, дійсно жити…
Це дуже класно насправді. Бажаю вам обрати собі емпатичних людей, відкритих і вільних на емоції і почуття, щоб ви з ними , а потім ісамостійно почувалися щасливою
Камон! Немає ніяких людей БЕЗ травми 😀😀ми так чи інакше травмовані. Питання - що далі? Що людина далі з цим робить? Бо можна звинувачувати і волати, а можна сказати як одна дівчина - в мене вже було зіпсоване дитинство. Я не збираюсь щоб це зіпсувало мені життя
Це класне питання, я теж хотів його задати. Бо думаю про це вже років два. Особисто я прийшов до висновку, що треба самому бути не токсичним і шукати в людях те,що об'єднує, щось спільне. Але я не впевнений що це правильна відповідь.
Не до теми, але так попала на ваше відео, тому напишу. Ніяк не можу змиритись з думкою, що помер хлопчик 15 років, який мав лімфобластний лейкоз, я була волонтером, він мені був не знайомий, просто побачила пост про допомогу і почала допомагати. За півроку я так до нього прив'язалась, що він мені був наче рідний, хоч у нього була любляча сім'я. Але лікарі у Туреччині не впорались. З того моменту, а це було ще у 2021 році, мене мучить думка, що можливо, якби він лікувався у Німеччині, то вижив би, адже знаю два випадки виздоровлення там, і ці діти досі живуть. Після його смерті півроку у мене була велика депресія, пізніше трішки попустило, але я думаю, що я його ще не відпустила, він часто з'являється в моїх думках, не знаю, як впоратись з цим. Знаю, що нічого не можу змінити, у мене своя сім'я, двоє синів 20- ти і 16- років, чоловік, та вони мене не розумвють, їм дивно, що я так перейнялась тим хлопчиком. Я й сама не завжди себе розумію, але нічого не можу з тим зробити.
Дякую за таке важливе відео❤ Більш за все хочу підкреслити САМОТНІСТЬ. Люди милі, не бійтеся її! Я так її боялася у дитинстві, юначестві, навіть у зрілому 30-річньому стані. Але ж це час побути наодинці із тим, хто в нас є завжди-із самою собою. Час відкрити багато нового в собі, вчитися чомусь новому (чи то психотерапії, чи то медитації,чи якимось прикладним наукам, які теж допоможуть розкрити нас як особистість). Самотність - це нормальний стан життя. Ми приходимо в цей світ наодинці, та й уходимо наодинці. І навколо всі ті люди - вони теж самотні. Просто давайте поважати їхню самотність, а вони нехай поважають нашу. Це є прийняття іншої людини.
Прикольно що я навчилася все це списувати на хріновість свого характеру/маскуватися під ввічливістю і "адекватністю" + да, регулярно влаштовую психотерапевту стендапи про свої травми, а він вражений що я досі себе не вбила хахах
Дякую, що поділились, бо те, що ви вже усвідомлюєте, що травма - це не ви, а вона просто частина вашого негативного досвіду, вже говорить про позитивну динаміку вашої терапії🙌🏻
Розумію!!! Я свої травми розказую близьким як «анекдот зі свого життя». Але коли це все проговорила, а людина така - ну, це жопа, якщо чесно. Я відповідаю «Ну, смішно ж зараз, ні?»🥹🥹🥹🥹🥹🥹🥹
Дякую за відео. У мене половина ознак присутня. Мені аж шкода себе стало після перегляду відео. Після цього я розумію, яке важке дитинство мала. Батьків маю емоційно незрілих, бабуся (царство їй небесне) була токсичною, а сама я - інтерналізатор)) Не розуміла раніше, чому я така самотня при начебто люблячих батьках. Проте багато чого усвідомила, читаючи книгу "Дорослі діти емоційно незрілих батьків" (це не дочитала, але скоро)
@@Rohatska скажіть, будь ласка, а другу книгу ("Вільні діти емоційно незрілих батьків") також рекомендуєте для читання? Думаю, замовити одну книгу чи обидві...
Мені це відео закинуло як рекондацію але половину цього всього в себе знайшла. І більшої частини вже позбулась за допомогою взяття відповідальності за своє життя, здоров'я і стан на себе. Дякую вам за відео, бачу по коментарях що це дуже цінно для багатьох з нас. Підписалась)
Яка гарна дівчинка, така молоденька, а так цікаво чітко вміє донести корисну інформацію. Буду шукати Ваші відео, це потрібно людям, щоб сформувати здорове суспільство! Дякую, успіхів в подальшому викладанні цікавого контенту!!!
Пишу тому що здивований кількістю наявних ознак в своїй поведінці. А саме: Частково- фонова тривожність. Соціальна тривожність в незвичній обстановці. Іноді проявляється шкідлива звичка. Частково- піплблізерство. Румнація думок- після якихось яскравих подій в житті. Хоча я не пам'ятаю якогось аб'юзу від батьків. Але я рано втратив їх у віці 10 і 15років. І навіть зараз в 44 мені їх не вистачає. Дякую психологу за відео. Відчувається розуміння і викликає довіру :)
Загалом подібний опис до моєї поведінки. Батьки ніби любили мене, але батько був емоційно холодним. Батька втратила дуже трагічно, коли мені було 17. Прийшлося вимушено швидко дорослішати, виробилась тривога і гіпервідподальність. Виросла недовіра до чоловіків в сенсі, що вони слабкі і неспроможні справитися в житті з кризою, все був страх, що знов буду покинута. Коли вийшла заміж, доволі пізно по нашим міркам, то чоловік мій, (доволі старший від мене) часто мені попрікає «я тобі не батько» коли я прошу від нього більше відповідальності або підтримки. І це дуже боляче мені чути. Я вже доросла 45, а вразлива як дитина. Вибачте за подробиці. Співчуваю тим людям, які втратили своїх батьків рано, а особливо двох. Дякую, що поділилися. Психологу вдячна за відео 🙏
Були і дитячі травми в сім'ї,і булінг, і партнер- аб' юзер. Найважча боротьба-це боротьба з собою.На жаль,ніхто не застрахований. Але все можливо виправити, якщо працювати з цим і робити певні кроки в потрібному напрямку.Підтримую всіх,хто став на цей шлях
Чудове відео, дякую! Було б дуже цікаво почути у відео, як краще виражати злість (і взагалі негативні емоції). Бо найчастіше направляю їх саме на себе, щоб не ранити інших. Буду дуже вдячна!
Дуже цікаво! Я завжди вважав своє дитинство досить лайтовим та комфортним, мене ніколи не били, вкрай рідко наказували, я взагалі не бачив якогось насильства, був доволі забезпечений в усіх сенсах. Але, в мене чітко присутні дуякі пункти, а саме фонова тривожність, іноді трапляється й соціальна, погані звички є майже усі з названих, румінація думок дуже часто. Взагалі я вважаю себе тривожною людиною, в мене є багато ознак ОКР, але я навіть здогадатися не можу, де криється коріння цього всього. Дякую за відео, змусило замислитися!
@@Araukarija. Будили, так! А от що саме я відчував - згадати важко. Ви гадаєте в цьому може полягати причина травми? Наче якогось негативу зранку не памятаю, зазвичай не дуже хотілося вставати, я досі не дуже полюбляю ранні пробудження, але тривоги чи страху точно не було, скоріше відчуття по типу "ні, хочу далі спати, полежати ще трішки", можливо роздратування було.
Яно, ДЯКУЮ! Дякую за безтурботний і невимушений формат! Дякую за елементи суржику, адже саме вони суттєво зближують вас, як оповідача, зі слухачем. Бабільше саме це співвідношення щирої літературної укр-кої мови з суржиком - є ідеальним до сприйняття. Літературна мова викликає в свідомості відчуття компетентності та вашої обізнаності в конкретній темі. В свою чергу рідкі вставки суржика - породжують відчуття близькості та розуміння. Все разом переводить сказане вами з категорії: "хтось по ту сторону екрану знову повчає" в представлення: "друг, який дбає і бажає допомогти".
У бабусі дідусь був алкоголіком. Мама вийшла заміж за тата який не пив і не палив, але мабуть мамина психотравма не дала їй побудувати нормальну родину і було дуже багато істерик, та скандалів з її боку. Так в родині ніхто не пив и не, а палив, але за поведінкою родина дуже схожа на родину алкоголіків. Та всі ці ознаки про які ви розповідаєте в мене є. А також страх стосунків, та страх створення своєї родини.
Перша ознака це про мене. Я завжди такою була. А, як прийшла війна то з'явилася проблема із перетравленням їжі. Я вже перевірила майже всі органи і все вказуває на стрес. Хоч і живу в іншій країні, але запасаюся їжею, роблю закрутки, завжди перевіряю телефон коли діти в школі і не можу позбутися поганих думок і планів якщо шо. Опікую своїх дітей досі як маленьких, бо мною ніхто ніколи не займався. Часом в голові повертаються спогади з ненависного дитинства, ситуації де хтось мене чудом рятував. І завдяки кому я досі живу.
@@procoffee_я почала терапію в 2020 році. Працювала з 7 різними психологами. Але прогресу майже не було. Або спеціалісти мені не підходили. Або я не була готова до змін. Але рік тому я знайшла нову психолог котра зробила чудо і за рік я осягнула більше ніж за 3 попередні разом взяті. Окрім сесій з психологом я читала дуже багато психологічної літератури і це також дуже допомогло. Остання чудова книжка яку я закінчила це «what happened to me”. Бажаю вам успіху!
Це стосується кожного, в більшій чи меншій мірі! Дякую ❤️ за звернення уваги на ці питання і можливості подумати і зробити висновки в першу чергу для себе ❤
Дякую за відео - я рекомендувала своїм знайомим просканувати себе і подивитися у чому проблема. Усі симптоми у мене були! Усі! Але Богові дякую, що поступово зцілив мене повністю. Чоловік у мене в погані дні казав, що самотній, нікому не потрібний і не має друзів, що всі його хочуть використати, разом з тим усіх тримає на відстані; користується шантажем і маніпуляціями. АЛЕ на мене це не впливає 🎉. На дітей - теж )) Діти не почувалися ніколи оьділеними чи занедбаними, ми завжди про все говорили. Вони вже дорослі і тепер ми татка втягуємо в наше коло щасливих людей: дивимся разом смішні фільми, рішаємо задачки, довго вечеряємо і просто раді спілкуванню одне з олним. Бажаю усім повноти і життя з надлишком в Ісусі! Хай мир Божий наповняє кожне серце і робить серце співаючим: щоб минуле не наздоганяло, майбутнє не лякала, а сьогодення приносило мир за будь-яких обставин.❤
Слава Богу у мене ще не все так погано) Тільки пару пунктів співпало, але тривожність це щось, це мені вже давно заважає. Але у наші часи коли війна, вже і не розумієш від чого тревожність) Так що тримаємось!
На середиі відео вже не змогла стримати , сльози самі котились величезними горохами по щоках. Тільки зараз ,у віці 45років, зрозуміла що дитяча психотравма після "виховання" батьків. А почула ознаку про ключ, просто накрило.. На днях була вдома сама, задрімала після роботи, як почула що двері відчиняються, чоловік повернувся, то в мене серце ледь не вискочило з грудей, всередині все зжалось, , тремор в руках, очі мерелякані, зі слів чоловіка, буває аж нудить.. Я ніяк за роки могла це пояснити, що зі мною не так.. Полегшало трішки від того що авторка це пояснила. Іноді навідували думки про психолого , та настільки я "затягнута", що нікому не можу довіритись , ніколи ні з ким не була відвертою до кінця.. Це величезна проблема Дякую вам ,шановна авторко, за працю❤
7 із 8. Про всі ці симптоми часто думаю. Шукаю причини і виходи рішень. З чимось борюсь. Але вцілому вони всі дуже заважають жити. Дитинство було травмоване. Стрес щодня . Чекаю від вас більше про те як це подолати. Дякую
@@arhy4759 та все дуже тривіально. Тато алкоголік , з агресію коли випʼє. Це суцільне жахіття замість дитинства скінчилось коли він повісився ,мені було 16 років. І цей «ефектний» фінал, То стало точкою відліку нашого нормального життя. Дай таке..
Це правда, пані Яно, людина - це соціальна істота і є продуктом середовища в якому вона сформована. Збалансоване середовище має висувати на передній план не проблемне спілкування, а проблемні життєві обставини. Бо життя людей - це боротьба. Але ми повинні завжди знати, що виною цих складних життєвих обставин не є люди, які нас оточують, а самі обставини існування у цьому складному матеріальному світі (якщо, звісно, ми не народжені зі "срібною ложечкою в роті" і наші поточні проблеми не вирішує батальйон прислужників, який нас оточує, полегшуючи нам життя). Ми маємо бути впевнені, що оточуючі люди - це ті істоти, що можуть полегшити наше життя своїм розумінням і співчуттям. Якщо в нас живе така впевненість - ми знаходимось у правильному оточенні, або маємо правильну діалектику сприйняття власного життя. Прикладом правильної діалектики сприйняття є біблійні притчі про Ісуса, який казав, що всі люди добрі, треба тільки вміти бачтти їх доброту. Бачити цю доброту крізь нашарування життєвих негараздів і складних обставин, які сформували їх саме такими. Настравді, у цьому житті ніхто нікому нічого не винен. Батьки намагаються допомогти вирости своїм дітям настільки, наскільки можуть. А можуть вони часом не дуже багато. Тому не варто думати, що ви у тих обставинах, в яких опинились ваші батьки - виявились би більш терплячими або показали б кращі людські якості. Безумовно, середовище, в якому ми опиняємось і формуємось - це лотарея, але у дорослому віці, користуючись складним когнітивним апаратом людини, зратної до аналізу, ми повинні формувати у своїй свідомості правильну діалектику сприйняття нашого життя. А головне - людина повинна жити тут і зараз, спрямовуючи свої мрії в майбутнє, а не копатись в минулому, у "старих шафах" і перепетіях своєї свідомості, перекладаючи свої проблеми на кого завгодно, крім себе. Жити минулим - це погана ознака. P.S. Психологи, насправді, також стають членами нашого оточення і можливо ми їх також сприймаємо як членів нашої родини. Тому ми повинні бути уважними до того, хто на нас впливає. Як кажуть в народі "з ким поведешся..."
Спасибо, деточка. Прекрасный украинский язык, замечательный спокойный голос и хорошая информация. Я послушала и просто успокоилась. От всего сердца благодарю, Яночка.
Дякую, в мене декілька симптомів, реву. Чоловік ругає, що я «пережовую» конфліктні ситуації, не можу відпустити. І ще негативні сценарії - так і думала, що це зовсім ненормально, було цікаво, чи ще хтось думає як і я
Величезне дякую вам за цю інформацію!!! Бо, наразі, перше місце посідає тривожність, а саме обдумування- продумування і як метод самозаспокоєння- роздряпування- розчічування тіла та витягання волосся... Дуже вчасно, дякую ❤
Все про мене, але ніколи не думала, що в мене якась травма з дитинства :( єдине що, хотілося б більше особистого простору і щоб був замОк в дверях кімнати. У мене постійна паранойя, що усюди стоять приховані камери або що хтось підглядає👀 і ОВЕР overthinking, на кожну дрібну ситуацію розкручуються в голові сценарії.
У нас маманя регулярно проходячи повз кiмнату, без стуку вiдчиняла дверi, засовувала носа, дивилася i так же мовчки закривала. Ще по карманам постiйно шарила.
@@Ondreus був такий «прикол» (мабуть, таке у багатьох є), коли дитиною вночі сидиш в телефоні, і хтось (у мене це завжди мама) тихо відчиняє двері і заходить перевірити, чи ти спиш (або що робиш) 👀 і не завжди можна було чутно звук дверей, і просто іноді я лякалася, коли бачила, що там хтось стоїть і дивиться на мене😂 і ще той стул, на якому лежала купа речей, вночі виглядав трошки лячно, я відверталася обличчям до стіни і завжди перші хвилини накривалася повністю ковдрою:) ну, і на доданок, бачила купу відео, де в найманому житлі/ готелі купа прихованих камер і це також в голові сидить.. якось так
В мене всі ознаки, які ви перерахували були, деякі вже зникли, бо мені 70років. Своїх дітей я виховувала з повагою, любовью, я завжди була на їх стороні.
про ковдру було цікаво - мені до якогось віку обов'язково треба було накрити вуха ковдрою, інакше була тривога. зараз, слава богу, вже сплю спокійно, як мені зручно. те саме стосується і більшості пунктів тут. рухаюся далі на шляху до життя без цього тягаря травм, і всім бажаю того ж!
Це просто кошмар, виявляється, що я маю усі ознаки... Ніколи б не подума :( Питання виникали чому я так роблю, тепер зрозуміло. Дякую, дуже цінне відео!!! Дякую за чудовий контент українською!!!
Щиро дякую! Дуже пізнавально і доступно. Раніше намагався розібратись самостійно і, чесно кажучи, виходило так собі. Тепер зрозумів чому. Щодо ідей для нових відео - чи можливо самостійно пропрацьовувати власні травми і якщо так, то яким чином це робити?
Цікавить тема, як подолати свої травми, з чого починати, як правильно діагностувати. Читаю книги по психології. Багато різних вправ, але самостійно важко дієво собі допомогти. Читаю - що з тобою сталося. Опра Вінфрі. , Психологія 101, Как овладеть своей тенью, Зцілення від травми, Корисні самонавіювання.і т д. Дякую за простий розбір в цьому відео. Нещодавно на вас підписалась. Думаю що скоро на моїх очах відбудеться зростання нової популярної зірки психолога, яка стане відомою в українській спільноті, а можливо і в світі. Бажаю вам цього. Я з вами. Дуже вдячна і поважаю. Теж хочу стати психологом. Спочатку розібратись з собою і потім допомогати таким же людям.
6 (або 5) з 8. Дякую! Мені 30 років... Я давно здогадувався що таке має місце, але ніколи не надавав цьому якогось особливого значення. Я натрапив на це відео просто випадково в рекомендаціях youtube. Нічого такого не дивився і не шукав спеціально раніше... Дякую що відкрили очі.
У мене яскравий пункт тільки один -- румінація думок. Я вже навіть через це не парюсь. Просто знаю, що цей день/вечір спотворений. Треба лягати спати. На ранок прокинусь з чистими думками та все погане залишиться в минулому
У мене не те, що б "комбо", а абсолютне "Бінго": в наявності усе, і навіть ще більше усілякого іншого. Тільки замість 4-ї ознаки погана звичка кусання губ, яка тягнеться із дитинства.
У мене так само! Замість 4-Ї ознаки звичка кусання губи з дитинства, особливо коли обдумую щось інтенсивно. І розумію що це від стресу чи тривоги, дуже тяжко цього позбутися.
Я випадково щойно потрапила на ваш канал і залишаюсь з вами ! Дякую, інформація дуже потрібна для мене, а особливо доя того , щоб зрозуміти мою донечкв. Їй 12 років і я розумію, що ми ,як батьки, робимо щось не так. Я бачу проблеми і не знаю, як виправити
Підтримка авторці відео. Приємна дівчина. Багато корисного і влучного. Шкода , але я це все знаю. Мої батьки дали мені життя і без цього життя , не було б і травм. У мертвих травм вже немає. Тому , кожен має травми , це життя. Травми можна розглядати , як привід самовдосконалення , а не мастурбації на травми. Бажаю всім здоров'я і бути щасливими. Уточнюю , автору знизу , який тре мої уточнення , так я думаю ,,щось робити,, -- зранку умиваю обличчя , потім займаюся весь день справами які вважаю за потрібне робити. Це ,,щось робити,, , чи ні , по вашому? Ставте конкретні зрозумілі питання , а не підлазьте як змія з викрутасами , та якимись натяками гнилими і затхлими , як і ваші питання.
@@Ondreus Чого ви конкретно хочете? Поставте зрозуміле питання я уточню. Мертві травм не мають. Яке вам , ще треба уточнення? Що в цій фразі незрозумілого? Це буквально. Життя це завжди травми. За рахунок яких , людина вчиться. Дитина вчиться ходить -- падає , отримує травму , якусь малу , чи велику , встає і вчиться знову. Це основа кожного процесу в житті. Що тут може бути неясного? Все життя кожної людини -- травми і навчання за рахунок , цих травм , чомусь. От і все.
Дякую за відео, яке пройняло дуже глибоко та розбудило дитячі спогади. Про себе можу сказати, що всі ті стреси, які зазнала у дитинстві, загартували мій характер і зробили сильною особистістю. Дуже вдячна своїм батькам і старшому братові за виховання. Любила їх і люблю. Незважаючи на те, що батьки завжди сварили без приводу, а на стіні завжди висіла різка з акації з шипами, якою нас залякували. Брат боляче бив та в боротьбі за батьківську любов намагався внушити мені, що я не красива, а вночі бувало вдавав з себе професора Пресбері, намагаючись мене налякати.... Все те у минулому. Життя моє склалось і всі ті страхи викликають у мене лише усмішку.....
у мене довгий час була ота соціальна тривожність, але я зміг її частково пофіксити зміншивши ставлення до себе на "я не такий важливий, аби хтось звертав на мене увагу впринципі" румінація думок теж пройшла, але лише коли це стосується чогось простого, а коли шось на роботі погане, то обдумую то ну а відчуття самотності є ніби норм, це нормальні люди живуть з ілюзією, шо вони комусь треба, і шо вони несамотні, а коли в тебе є негативний досвід, то розумієш, шо не так все райдужно, і мало хто може тебе справді зроз і прийняти, більшість просто малює для себе ту картину тебе, яка їм більше подобається
О, дякую. Три пункта з вашого списку в наявності. Один вже пропрацьовано, один якраз восени поставила в чергу на поход до психолога, та поки що нема грошей на її послуги, а от ще один був для мене вновинку. Навіть не підозрювала, що це може бути ознакою дитячої травми. Дуже цікаво, пошукаю інфу на цю тему. 👍
Я в детстве спал, только нос из под одеяла. Думал пришельцы заберут. Сейчас если сон страшный, то обязательно с погоней инопланетян за мной. Раньшп дружил с людьми которые не знакомы между собой. Сейчас вообще ни с кем не общаюсь так лет 5. Живу всю взрослую жизнь сам в большом, красивом доме. Раньше через день ездил в клубы, но последние 2 года бросил пить и курить, и вообще никуда не хожу и не бываю. У меня достаточно денег, не грущу, но чувствую, что я так не планировал жить. Но где-то глубоко в душе я всегда знал, что буду один, это чувство было со мной лет с 15, как уехал из родительского дома.
Гарна психологиня. Добрий вибір для ютюбу. Одночасно, це є (чи навмисний?) маркетинговий хід, що працює на аудиторію молодих людей. Молоді люди, записуйтесь на консультацію! 😊 (Дісклеймер: Я ніяк не асоційований з продюсерами).
Чудове відео, дякую! «Ми не одні», справилась з багатьма ознаками, але звісно вони присутні, мені здається, до кінця життя, праця над собою - це велика робота
